Становище Української журналістики в 20

Інтерес до двадцятих зумовлений тим, що в цей час українізація досягла найвищого свого розвитку, співпавши в часі з періодом українського відродження. Отже створення журналу перебувало в тісному зв’язку з новою політикою і було її наслідком.

Концепція “Червоного шляху” була детально продумана вищими партійними колами, а вихід його заздалегідь запланований. Перший секретар видання Ю. Озерський запрошуючи до співробітництва О. Досвітнього писав у листі до нього: “Журнал має характер літературно-художнього місячника, що своїм розміром наближався би “Красной ниви”. Це є здійснення того завдання, що вже давно поставили собі відповідальні політичні кола”.

Лист Ю. Озерського - не єдине архівне свідчення, всякому підкреслюється зацікавлення журналом “відповідних політичних кіл”. Редактор журналу Г. Грінько повідомляв листом П. Ладана про створення місячника пишучи: “з кінця лютого цього року починає виходити у Харкові під моєю редакцією літературно – науковий і соціально – політичний журнал “Червоний шлях” українською мовою. Ми перший раз беремося за здобування щомісячного журналу. Наші політичні органи надають цій справі серйозне значення і треба зробити все, щоб вона не провалилась”.

На думку Я. Дашкевича, “нема підстав культурне відродження Радянської України середини 20-х – початку 30-х років вважати наслідком лиш апаратної українізації. Могутня революційна хвиля розкувала творчі можливості нації. Дерусифікація була не причиною, а навпаки одним з результатів культурного розквіту всього українського. Отже формально журнал створювався з метою задовольняння культурних потреб “широких народних мас”, а реально офіційні кола прагнули з його допомогою здійснити власні потреби – політичні”.

Одним із завдань, яке покладалось на журнал партійними функціонерами, було завдання протидії деяким органом національно-свідомої еміграції. За визначенням одного із тогочасних культурних діячів Є. Черняка, “журнал – це легка гармата в нашій ідеологічній боротьбі”. У стані нав’язаної згори холодної війни, прихованої чи відвертої ворожнечі перебували “Червоний шлях” і “Нова Україна”. Останній видавався у Празі визначними українськими діячами В. Винниченком і М. Шаповалом з 1922 року. Винниченко одразу зрозумів, що “Червоний шлях” це зброя, спрямована проти “Нової України ”, навіть звинуватив організаторів у запозиченні програми його журналу. В запалі письменник кидає різкі звинувачення редактору нового видання, тодішньому наркому освіти Г. Гринькові : ”Це маленький урядовець з тої боротьбістської мошки, що приладналась до московського меду ”, запроданець, холуй, зрадник і т. д. Між журналами точилась негласна боротьба за кращих письменників. Деякі віддавали перевагу емігрантському виданню. Але це не було виявом вільної конкуренції часописів, швидше – підневільного становища митців.

Велика заслуга “Червоного шляху” полягає в тому, що досить швидко йому вдалося стати центром формування літературних смаків : згуртувати навколо себе письменників досвідчених і початківців, представників еміграції західноукраїнських земель. Через журнал читач мав змогу познайомитись з творчістю “плужан” (С

Пилипенко, А. Понів, І. Сенченко, А. Головко), членів спілки пролетарських письменників «Гарт” (П. Тичина, М. Йогансен, І. Кулик, В. Сосюра, О. Досвітній), ”ланківців” (Г. Косинка, В. Підмогильний,Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужний,Т. Осьмачка), ”неокласиків” (М. Риильський, М. Зєров, П. Филипович, М. Драй-Хмара ), членів “Авангарду” (В. Поліщук, Л. Чернов-Малошийченко), футуристів (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко).

Старше письменницьке покоління (С. Васильченко, П. Копельгородський, М. Черняхівський, Г. Хоткевич. Х. Алчевська, Н. Романович-Ткаченко) брало участь у формуванні “обличчя” журналу разом з початківцями (С. Крижанівський, П. Усенко, О. Влизько, Т. Масенко). До

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні