Становлення українського театру на території Рівненщини

та кохання” Ф. Шиллера, „Останні скрипки” М. Сургачова та інші драми та мелодрами.

До 1939 року гастролювали ще й театри М. Грегеля, Є. Шубінова та оперетка А. Ануреєва-Трельського. Оскільки ці театри були суто гастролюючи ми, то вони не мали відповідного художнього оформлення, грали переважно в сукнях, декораційне оформлення не завжди відповідало епосі, історичному часові, порушувалось місце дії та вимоги драматургії. Реквізити та костюми були власними, інакше у трупу на роботу не приймали, крім костюмів на історичну тематику. Цими костюмами повинен був забезпечувати антрепренер.

Заслуговує на увагу театр Певного (1883-1940) у Луцьку – один із провідних на Волині. Він часто приїздив на гастролі в місто Рівне. Місцева влада не дозволяла йому ставити вистави у приміщенні Л. Зафрана і цей колектив змушений був ставити свої спектаклі в кінотеатрі „Новий світ” у провулку Поштовому. Цей будинок зруйнований війною у 1942 році і на цьому місці споруджений магазин „Обнова”. Звичайно, забезпечити художню якість вистав творчому колективу було важко через малі підмостки сцени і недосконале світлове оформлення. Театр у Певного утримував досить професійну трупу акторів, художника, оркестр і навіть технічні цехи. Сам М. Певний був вихованцем студії Московського художнього театру. Приїзд цієї трупи до Рівного перетворювався на справжнє свято.

Не зважаючи на цензурні утиски, М. Певний наважувався брати у свій репертуар багатоактні українські класичні п’єси, художньо їх оформляти і сумлінно, без шаржування, грати. Тому рівняни у 30-ті роки мали нагоду ознайомитися з кращими зразками української драматургії. В репертуарі були „Безталанна”, „Наймичка” І. Карпенка-Карого (Тобілевича), „Дай серцю волю – заведе в неволю”, „Вій” М. Кропивницького, „Ой, не ходи Грицю, тай на вечорниці”, „Ніч на Івана Купала”, „Маруся Богуславка”, „Циганка Аза” М . Старицького, „Лимерівна” П

Мирного, „Хмара” О. Сухомлинського, „Жидівка-вихрестка” І. Тогобічного і т. д. Ця драматургія, до театру М. Певного, ще ніколи в Рівному не з’являлась, та ще й у професійному виконанні. У 1938 році М. Певного заарештували і невдовзі театр припинив свою діяльність.

У 1936 році в Рівному виник театр-вар’єте для розваг польських осадників. Польський уряд, наляканий політичними подіями 1938-1939 років, взявся до жорстоких репресій та огульних арештів людей, підозрюваних в антиурядовій діяльності. Почали закривати українські театри. Російська трупа З. Кельчевської, яка на певний час залишилась неторканою, теж змушена була звільнити акторів та припинити свою діяльність.

О. Муров стверджував: „Для того, щоб існувати на світі, потрібно було заробляти копійку на хліб”. Тому актори змушені були залишити улюблену роботу і прилаштувати свої здібності до інших професій. Так, О. Сіверський працював шевцем, В. Вікторський у радіо майстерні, А. Найдьонова – кравчинею, І. Томашевська – прибиральницею. А того, хто бажав отримати більш пристойну роботу, польська влада примушувала приймати католицьке хрещення.

Десятиліття переслідувань, заборони і злидні – така була несприятлива доля українських митців у час формування українського театру на Рівненщині. І все ж він існував, творив, спалахував як вогник, а потім згасав і знову народжувався, бо давав людям надію, наснагу, терпіння і віру.

Професійний український драматичний театр на західноукраїнських землях напередодні вересневих подій 1939 року ледь-ледь жеврів. Актори, кочуючи від села до села, могли тільки мріяти про власне стаціонарне приміщення, про систематичну творчу роботу на великій обладнаній сцені міста Рівного.

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні