Становлення дипломатичних відносин України
Характерною рисою української дипломатії кінця 50— 70-х років було формування представницьких посольств для вироблення змісту найважливіших міжнародних договорів, що стосувалися статусу держави чи їх ратифікації. Такі посольства складалися, головним чином, зі старшини та козаків від кожного полку. Інколи такі посольства налічували до 400 осіб [10, с. 128]. Зміст договорів не розголошувався, відтак залишався відомим лише обмеженому колу осіб (гетьману, генеральним старшинам і полковникам).
Однак після смерті Богдана Хмельницького Москва грубо втручається в українські справи, що призводить у кінцевому підсумку до укладення у 1659 р. Переяславського договору, який, по суті, поклав кінець незалежній Українській державі козацької доби і перетворив її на автономне політичне утворення під владою Російської імперії. Але й цю автономію російський уряд поступово обмежував, і наприкінці XVIII ст. вона була ліквідована.
Упродовж XVII—XVIII ст. українська дипломатія пройшла складний шлях розвитку, який збігся з формуванням основних елементів української державності, що виникла в результаті Національно-визвольної війни. Попри всі невдачі, українській дипломатії вдалося забезпечити реалізацію головного напряму Богдана Хмельницького на створення незалежної Української держави
Події, які розгорнулися в кінці XVIII ст. у Франції, були новим поштовхом для міжнародного життя та політичної самоорганізації народів, які не мали державності. Вони ліквідували владу монарха й старої аристократії та поширили поняття нації на інші суспільні верстви [10, с. 128]. Джерелом суверенних прав націй став народ.
Усе це стало прикладом для наслідування новими національно-визвольними рухами, що поширювалися на початку XIX ст. по всій Європі.
У період "Весни народів" український народ здобув неоціненний досвід політичного самовизначення і пошуку союзників для свого майбутнього державотворення.
Початок XX ст. ознаменував особливе загострення суперечностей між багатьма "цивілізованими державами" світу. При цьому Україна виявилася в центрі головних подій, що були пов'язані з Першою світовою війною, оскільки вона займала вигідне геополітичне становище й мала значний воєнно-економічний потенціал та людські ресурси. У дипломатичних відносинах принаймні трьох держав — Німеччини, Австро-Угорщини та Росії — їй відводилося одне з чільних місць.
Лютий 1917 р. приніс Україні великі надії на третю історичну спробу встановлення власної державності, суверенності та незалежності. Але, на жаль, у перші місяці існування Української Народної Республіки її керівництво не вважало Україну самостійним суб'єктом міжнародних відносин, а розглядало її як автономію Росії.
Після проголошення IV Універсалу УНР отримує статус суверенної держави. А вже з 1 січня 1918 р. делегація Центральної Ради бере участь у мирних переговорах у