Становлення дипломатичних відносин України
Участь УРСР у створенні ООН мала важливе морально-політичне значення і далекосяжні наслідки. Зокрема, причетність до створення першої універсальної міжнародної організації підвищувала її авторитет. Це також був своєрідний прорив української дипломатії на якісний рівень. Українська дипломатія пройшла певне "хрещення" в діяльності міжнародної організації, виробила певні методи ведення переговорів із захисту державних інтересів. І найважливіший урок, який випливає з цього, полягає в тому, що саме через участь в ООН Україна заклала міцний фундамент майбутній будові — незалежній і самостійній державі.
На першій сесії ООН 1946 р. , а також 1984—1985 рр. Україна брала участь у роботі Ради Безпеки ООН. Крім цього, вона обиралася членом Економічної і Соціальної Ради ООН (1946, 1977—1979 рр. ), Комісії ООН з прав людини (1946—1971 рр. , 1983—1985 рр. ), Соціальної Комісії ООН зі становища жінок (1981—1984 рр. ), Адміністративної ради Міжнародної організації праці (1963—1966, 1972—1975 та 1981 — 1984 рр. ), Виконавчої Ради ЮНЕСКО (1980— 1985 рр. ) та інших органів міжнародних організацій.
Зовнішньоекономічні зв'язки України активізувалися із прийняттям Декларації про державний суверенітет України. Однак лише з прийняттям Акта проголошення незалежності України українська дипломатія продовжила справжню роботу над утвердженням міжнародної правосуб'єктності нашої держави
Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочалося широке офіційне визнання України державами світу і встановлення дипломатичних відносин. Першою 2 грудня 1991 р. незалежність України визнала Польща і вирішила встановити дипломатичні відносини, а вже станом на 27 січня 1992 р. 91 держава визнала її незалежність, із 27 було встановлено дипломатичні відносини.
За рік незалежності зі 106 державами було встановлено дипломатичні відносини у повному обсязі. Зазначимо, що впродовж XX ст. , по суті, було небагато держав, визнання яких світом відбувалося б так швидко, як щодо України.
Особливо важливе значення мав документ, схвалений Верховною Радою України 2 липня 1993 р. , — "Про основні напрями зовнішньої політики України". Цей документ чітко визначив фундаментальні загальнонаціональні інтереси нашої держави, відповідно до яких формулювалися принципи, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики.
Одним з головних завдань української дипломатії було утвердження й розвиток України як незалежної демократичної держави. Органічними складовими цього процесу стали: гарантування стабільності міжнародного становища України; збереження цілісності держави та недоторканності її кордонів, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном.
У процесі реалізації своєї дипломатії Україна вважає себе, порівняно з усіма колишніми радянськими республіками, правонаступницею СРСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-пра-вонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цих держав.
Дипломатія України у другій половині 90-х років XX ст. спрямована на розширення і розвиток інтеграції нашої держави з європейськими структурами та забезпечення вагомої підтримки з боку США. А тому цілком очевидно, що саме Україна першою з країн СНД підписала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.
У процесі здійснення дипломатичної діяльності Україна керується принципами примату права у зовнішній політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами національного права.
Завершуючи питання про