Становлення дипломатичних відносин України

у післявоєнні роки.

Участь УРСР у створенні ООН мала важливе морально-політичне значення і далекосяжні наслідки. Зокрема, при­четність до створення першої універсальної міжнародної організації підвищувала її авторитет. Це також був своєрід­ний прорив української дипломатії на якісний рівень. Укра­їнська дипломатія пройшла певне "хрещення" в діяльності міжнародної організації, виробила певні методи ведення переговорів із захисту державних інтересів. І найважливі­ший урок, який випливає з цього, полягає в тому, що саме через участь в ООН Україна заклала міцний фундамент майбутній будові — незалежній і самостійній державі.

На першій сесії ООН 1946 р. , а також 1984—1985 рр. Україна брала участь у роботі Ради Безпеки ООН. Крім цього, вона обиралася членом Економічної і Соціальної Ради ООН (1946, 1977—1979 рр. ), Комісії ООН з прав людини (1946—1971 рр. , 1983—1985 рр. ), Соціальної Комісії ООН зі становища жінок (1981—1984 рр. ), Адміністративної ради Міжнародної організації праці (1963—1966, 1972—1975 та 1981 — 1984 рр. ), Виконавчої Ради ЮНЕСКО (1980— 1985 рр. ) та інших органів міжнародних організацій.

Зовнішньоекономічні зв'язки України активізувалися із прийняттям Декларації про державний суверенітет Украї­ни. Однак лише з прийняттям Акта проголошення незалеж­ності України українська дипломатія продовжила справж­ню роботу над утвердженням міжнародної правосуб'єктності нашої держави

Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочалося широ­ке офіційне визнання України державами світу і встанов­лення дипломатичних відносин. Першою 2 грудня 1991 р. незалежність України визнала Польща і вирішила встано­вити дипломатичні відносини, а вже станом на 27 січня 1992 р. 91 держава визнала її незалежність, із 27 було вста­новлено дипломатичні відносини.

За рік незалежності зі 106 державами було встановлено дипломатичні відносини у повному обсязі. Зазначимо, що впродовж XX ст. , по суті, було небагато держав, визнання яких світом відбувалося б так швидко, як щодо України.

Особливо важливе значення мав документ, схвалений Верховною Радою України 2 липня 1993 р. , — "Про основні напрями зовнішньої політики України". Цей документ чітко визначив фундаментальні загальнонаціональні інтереси нашої держави, відповідно до яких формулювалися принци­пи, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики.

Одним з головних завдань української дипломатії було утвердження й розвиток України як незалежної демокра­тичної держави. Органічними складовими цього процесу стали: гарантування стабільності міжнародного становища України; збереження цілісності держави та недоторканності її кордонів, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян Украї­ни, її юридичних осіб за кордоном.

У процесі реалізації своєї дипломатії Україна вважає себе, порівняно з усіма колишніми радянськими республі­ками, правонаступницею СРСР і не визнає будь-яких пере­ваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-пра-вонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цих держав.

Дипломатія України у другій половині 90-х років XX ст. спрямована на розширення і розвиток інтеграції нашої дер­жави з європейськими структурами та забезпечення ваго­мої підтримки з боку США. А тому цілком очевидно, що саме Україна першою з країн СНД підписала Угоду про парт­нерство і співробітництво з Європейським Союзом.

У процесі здійснення дипломатичної діяльності Україна керується принципами примату права у зовнішній політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами національного права.

Завершуючи питання про

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні