Ставлення до демократії у політичній думці ОУН 1940-1950-х років
Ставлення до демократії у політичній думці ОУН 1940-1950-х років
Поява 1929 р. українського організованого націоналізму в «особі» Організації українських націоналістів (ОУН) була своєрідною відповіддю серед іншого й на кризу демократії та лібералізму в Європі. Через це одним із стереотипів сприйняття ОУН є так звана її «антидемокра-тичність». Чому так звана? Бо, по-перше, такі закиди можуть стосуватися лише довоєнного періоду діяльності Організації. По-друге, проблемою, що породжує дискусії, є визначення демократії. Оунівці справді були проти демократії, коли під нею розуміють втілення принципів ліберальної ідеології. Водночас у повоєнні часи члени ОУН підтримували широку участь громадян у формуванні органів влади та контроль над ними, забезпечення політичних і соціально-економічних прав населення. Хоча до таких позицій оунівці дійшли після багатьох років відстоювання протилежних, порівняно з цими, принципів.
Зауважимо, що теоретичні суперечки щодо суті категорії «демократія» є не завершеними і понині. Досі дискутуються питання межі прав та свобод громадян, гармонійного поєднання інтересів держави та максимального розвитку особистості тощо. Отож проблеми, що постали перед теоретиками ОУН у 1930-1940-х pp. , насправді так і не отримали універсального розв'язання. З огляду на це тему цієї статті вважаємо актуальною і такою, що здатна поповнити базу теоретичних концепцій втілення в життя ідеалів демократії.
Певну увагу на ідеологічних аспектах та програмних пошуках діячів ОУН зосереджував Г. Касьянов. А. Русначенко у монографії «Розумом І серцем» висвітлив погляди оунівців на організацію влади майбутньої держави. Серед інших слід зазначити праці таких істориків, як А. Боляновський, К. Бондаренко, О. Вовк, М
Мета цієї статті — простежити еволюцію політичної думки ОУН у ставленні до проблеми форми та змісту суспільно-політичного життя та з'ясувати трактування сутності поняття «демократія» діячами ОУН.
Довоєнна ОУН відкидала основні постулати ліберальної ідеології, особливо стосовно того, що людина є найвища цінність, і заперечувала дієвість демократії як політичного режиму, за якого до формування органів влади долучено широкі верстви населення. Оунівці вважали, що «часи, коли над усякою річчю рішали найширші маси, це здебільшого часи упадку» [7, 3]. Атому принцип представництва, виборності, демократичної організації влади, механічного поєднання різноманітних елементів з елементами різних світоглядів потрібно залишити у минулому. Відповідно, існування політичних партій буде заборонено законом. Єдиною формою організації життя населення держави стане ОУН: «як підстава державного ладу й чинник національного виховання та організації суспільного життя» [4, 14]. Звідси, в 1930-х pp. заперечення ОУН демократії та лібералізму автоматично передбачало фактично тоталітарний однопартійний режим.
Розкол, що стався в ОУН у 1940 p. , не був наслідком ідеологічних розходжень, а стосувався лише тактики боротьби. Через це й новоутворені ОУН під проводом С. Бандери (далі -ОУН (б)) і ОУН А. Мельника (далі - ОУН (м)) залишалися на довоєнних ідейних та програмних позиціях українського націоналізму.
Замість установлення демократичного політичного режиму («суспільного ладу») в майбутньому обидві організації виступали за «націо-кратичний» порядок, концепцію якого було викладено в роботах мельниківця М. Сціборського та бандерівця Д. Мирона. Основними принципами «націократії», взятими з різних оунівських джерел, можна вважати: національний