Ставлення людини до природи

Ставлення людини до природи

 Питання відношення людини і природи здавна хвилювало науковців, і ще з давніших часів воно хвилювало власне саму людину. Давайте уявимо собі наших пращурів, котрі лише нещодавно відкрили, що вогнище, котре вони здавна вважали своїм ворогом і боялися, може приносити тепло та затишок. Абсолютно не дивно, що бог вогню міцно вкоренився у людській свідомості. Але вогнище - це щось близьке, доступне. Людина може його "зробити" сама, а от як бути з такими грандіозними для людської свідомості явищами, як от блискавка, град чи буревій? Все це шокувало людину, і не дивно, адже без жодного наукового підґрунтя вона просто не в силах була зрозуміти суть явища, тому воно й видавалося їй чимось сакральним, недоступним, потойбічним.

 Власне, перший етап, котрий варто виділити у історичній ретроспективі відношення людини до природи - це етап, котрий можна назвати "етап страху". На перших порах людина не намагалася зрозуміти природу, а сприймала її як належне, котре не піддається інтерпретації. Для нас удар грому - це гучний звуковий ефект, котрий виникає внаслідок потужних розрядів і т. д. , тобто ми його розуміємо. Для первісної людини це теж був просто звуковий ефект, котрий вона, одначе, не розуміла - просто боялася. Хоча не виключений той варіант, що тварини, до яких первісні люди були ближчі, ніж ми, відчувають природу дещо по-іншому від людей, адже як тоді пояснити незрозумілу поведінку окремих видів фауни перед стихійними лихами? Однак, я б не хотів акцентувати увагу на цих факторах у своїй роботі

Отже, людина просто співжила з природою, і боялася її крайніх проявів.

 Наступний етап я б назвав "етап поклоніння". Взагалі, цей етап відкриває величезну епоху людської історії - епоху розуміння, котра триває й досі. Людина намагається зрозуміти, що відбувається навколо неї, але її ще примітивний розум та низькі соціальні знання, тобто знання набуті суспільством, не дають їй можливості пояснити "що саме відбувається". Тобто, цей конфлікт типу "я намагаюся зрозуміти, але не можу пояснити" і виводить нас на рівень поклоніння природі, як чомусь такому, що стоїть поза розумінням, недосяжне. Якщо розвиток людської свідомості та людських знань уявити собі в лінійному вигляді, як у нас люблять зображувати еволюцію, тобто з різноманітними відгалуженнями, то етап "поклоніння", на мою думку, був значним кроком вбік, навіть з легким відхиленням назад. Людина розпочала спроби розуміти, але не осилила усього того, що перед нею відкрилося, тому вона частково повернулася до свого первісного стану, почавши сприймати все таким як воно є, і все незрозуміле приписувати богам. Я ні в якому разі не хочу, аби здалося, що я стверджую, що людина відступила, просто я намагаюся показати, що зробивши спроби до осягнення природи, наші пращури не змогли подолати цю перепону, і в цьому немає нічого незакономірного.

 Третій етап у відносинах людина-природа настає тоді, коли питливість людського мозку все ж прориває завісу із страху і людина починає вірити, починається "етап віри". Віра це окреме поняття від поклоніння, в певній мірі, воно є якісно вищим. Для того, щоб вірити, необхідно зрозуміти в що ти віриш. Етап віри залишив свої сліди

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні