Стилі і норми української літературної мови в професійному спілкуванні.

оцінки;

7) речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні слова, як правило, стоять на початку речень.

Офіційно-діловий стиль поділяється на підстилі:

  1. Законодавчий (використовується в законодавчій сфері, обслуговує офіційно-ділові стосунки між державою і її громадянами;  реалізується в текстах Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо);
  2. Дипломатичний (використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури;  реалізується в текстах конвенцій (міжнародних угод), комюніке (повідомлень), нот (звернень),  протоколів, меморандумів (дипломатичних листів), договорів, заяв, ультиматумів (дипломатичних вимог);

3. Юридичний (використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж), обслуговує правові та конфліктні відносини; реалізується в текстах актів, позовних заяв, запитів, протоколів тощо);

  1. Адміністративно-канцелярський (використовується в професійно-виробничій сфері, у діловодстві; реалізується в текстах заяв, ділових записок, службових листів, протоколів, розписок, доручень і т. д. ).

Науковий стиль – це стиль, сферою використання якого є наукова та науково-технічна діяльність, освіта; він призначений для інформування про результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.

      Найважливіші особливості наукового стилю:

1)      логічність, недвозначність викладу;

2)       насиченість термінами, абстрактною лексикою;

3)      використання складних речень із вставленими конструкціями, відокремленнями тощо;

4)      документування тверджень (наявність цитат, посилань);

5)      монологічний виклад.

      Науковий стиль має такі різновиди:

1. Суто науковий  (розрахований на фахівців; стиль монографій, наукових   статей, рецензій, наукових доповідей, дисертацій, курсових і дипломних робіт, рефератів і т. д. ), який поділяється на науково-технічний і науково-гуманітарний;

      2. Науково-популярний (використовується для зрозумілого, доступного викладу наукової інформації нефахівцям; реалізується в неспеціальних часописах, книгах);

      3. Науково-навчальний (стиль підручників, лекцій, навчальних посібників).

      Фахівець повинен досконало володіти всіма стилями літературної мови, які використовуються в професійному спілкуванні.

 

      2. Мовні норми  і культура мови

      Національна мова - це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

      Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд

Літературна українська мова пройшла три періоди свого розвитку:

-  давньоукраїнський (ХІ – ХІІІ ст. );

-  староукраїнський (ХІV – середина ХVІІІ ст. );

-  сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).

Перші писемні пам'ятки, у яких зафіксовано ознаки української мови і які збереглися до наших днів, сягають ХІ ст. (Остромирове Євангеліє 1056 – 1057 рр. , “Ізборники Святослава” 1073 р. і 1076 р. ).

 Пам'ятками другого етапу є грамоти, акти ХІV – ХV ст. , „Судебник” князя Казимира 1468 р. , „Литовський статут” 1566, 1588 рр. (українська, або руська, мова була офіційною мовою Великого Литовського князівства), перший переклад Євангелія українською мовою - Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 рр. , “Словник” і “Граматика” Лаврентія Зизанія (1596 р. ), “Лексикон словенороський” Памво Беринди (1627 р. ), твори Мелетія Смотрицького, Івана Вишенського, Кирила Ставровецького.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини “Енеїди” Івана Котляревського, написані народною мовою. Отже, зачинателем нової української літературної мови став Іван Котляревський, а основоположником - Тарас Шевченко, який синтезував усе найкраще з книжних традицій старої мови,

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні