Стилі мовлення
Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.
Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.
У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.
Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.
Основні ознаки:
безпосередня участь у спілкування;
усна форма спілкування;
неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);
невимушеність спілкування;
непідготовленість до спілкування (неформальне);
використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);
емоційні реакції;
потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби:
емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін. );
суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);
фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т
заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.
Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.
Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
Жанри реалізації – бесіда, лист. Художній стиль.
Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.
Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Основні ознаки:
найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);
поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне,