Стилістичні фігури

style="text-align: Еліпсисом або еліпсом також називають прийом побудови оповіді у літературі, драматургії, киномистецтві тощо, коли у сюжетній послідовності певні події та проміжки часу оминаються, і читач або глядач має здогадуватись про те, що залишилося «за кадром».

Епіфора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршовихрядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою.

Інверсія (лат. inversio — перевертання, переставляння) — одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: «Умовляють серця перебої» (В. Еллан) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова «серця».

Інверсія вживається переважно в ліриці. Деякі поети виявляють посилену схильність до інверсованих сполучень, що певною мірою визначають їхній мовний стиль:

Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша;

спомин — роса весняна, щастя забутого сон (Б. -І. Антонич).

Почасти інверсія, зумовлена вимогами віршового розміру, впливає на ритмомелодику поетичного твору, витворює своєрідні ритмічні нюанси, неможливі за нормативного синтаксичного ладу.

Кільце — композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змикаються анафора та епіфора (див. симплока)

Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове кільце («Здаля сміялась струнка тополя»), лексичне («Ой не крийся, природо, не крийся»), строфічне («Закучерявилися хмари»). Подеколи стилістичну фігуру, в якій наявне повторення початку і кінця вірша, наивають епістрофою (грец. epistrophe — крутіння), що надає композиційної стрункості не лише класичній строфі, а й астрофічній віршовій формі.

Кільце називається ще обрамленням (часто у прозоПаралелі?зм (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину.

Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний паралелізм:

На відміну від порівняння паралелізм виконує композиційну функцію, пов'язує певні мотиви чи елементи стилю у художньому творі, особливого значення йому надається в ліричному сюжеті, зокрема від доби романтизму, коли пейзаж втратив риси описовості, набувши лірично-емоційної специфіки. Досить поширеним цей прийом був в українській поезії. Так, вірш І. Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся…» побудований на основі прямого тематично-синтаксичного двочленного паралелізму, притаманного народнимпісням.

Водночас розрізняються строфічний паралелізм, як у ряді сатиричних поезій В. Самійленка («Ельдорадо»), ритмічний («Замість сонетів і октав» П. Тичини, де враховується принцип чергування строфи та антистрофи), звуковий, часто у вигляді панторими. Подеколи поряд із прямим паралелізмом вживається і зворотний, де, попри частку «не», підкреслюється не відмінність, а збіг основних рис зіставлюваних явищ.

Хіазм (грец. chiásmos — хрестоподібне розташування у вигляді грецької літери Х) — вживаний у поезії мовностилістичний прийом, котрий полягає у переставленні головних членів речення (різновид інверсії) задля увиразнення

1 2 3