Структура публіцистичного тексту - загальні підходи

спричиняє зміну композиційно-стилістичних параметрів тексту і тим самим створює новий жанр, новий тип мовлення.

Механізм утворення тексту. У процесі мовленнєвого спілкування відбувається обмін повідомленнями та висловлюваннями (тобто текстами й субтекстами), у складі яких мовні одиниці — звуки, склади, морфеми й слова, синтагми й речення — є лише будівельним матеріалом. Авторові важливо знати механізм утворення з вихідного інформаційного матеріалу закінчених висловлювань і повідомлень у процесі їх реалізації в конкретних умовах спілкування.

 

Сфера комунікації

Домінуючі структури

офіційно-ділова

наукова

побутова

публіцистика

Раціонально-логічні

постанова, ухвала, розпорядження, інструкція, акт, протокол

наукова інформація, виробничо-технічна документація, дослідження

повідомлюючий монолог, ситуативно зумовлений діалог

передова стаття, інформаційна замітка, огляд

Емоційно-риторичні

діловий лист, вільний діловий опис, доповідь

науково-популярний виклад, навчальний

драматичний монолог, ліричний монолог, "вільний" діалог

репортаж, фейлетон, нарис, полемічна стаття, ораторська промова

Повідомлення — це цілісний, зв'язний, завершений за смислом, структурований, автономний та цілеспрямований твір мовлення, що реалізується у конкретних умовах спілкування.

Висловлювання — це зв'язний, відносно автономний та закінчений за смислом, структурно оформлений компонент повідомлення, що виконує в його складі часткове комунікативне завдання.

Мовний матеріал — це фонетичні та лексико-граматичні явища, побудовані відповідно до норм даної мови і поєднані одне з одним, також відповідно до цих, у процесі утворення висловлювань та повідомлень.

Повідомлення, на нашу думку, не можуть утворюватися безпосередньо з мовного матеріалу. Їхня структурно-смислова організація передбачає безумовне формування т. зв. проміжного прошарку — висловлювань (субтекстів), які щодо повідомлення (тексту) є його безпосередніми складовими (БС).

Як мовний матеріал, так і окремі компоненти тексту (тобто висловлювання) набувають своєї справжньої значимості, своєї реальної комунікативної цінності лише у складі тексту, в якому їхнє власне віртуальне значення стає текстовим значенням, а характер поєднання всередині речень і між ними визначається загальнотекстовою побудовою.

Основний лінгвопсихологічний принцип комунікативної стратегії — постійне нарощування напруги. Воно може бути екстенсивним й інтенсивним

Екстенсивне підвищення напруги полягає в групуванні фактів і положень: ефективні факти йдуть за менш ефективними, сильні докази розміщуються після слабких і т. д. Інтенсивне підвищення напруги пов'язане з такою побудовою мовлення, коли кульмінація відчувається, наближена до кінця. У такому разі мовлення організовується динамічним співвідношенням зав'язки, кульмінації та розв'язанням конфлікту (розв'язки). Цим, на наш погляд, і визначається композиційно-стилістична єдність мовлення, завершеність викладу.

У публіцистичному творі автор звичайно:

- описує ситуацію, здійснює постановку питання;

- показує те, що повинно бути, на його думку, насправді, до чого він прагне;

- пропонує шляхи й засоби, які ведуть до мети.

За зовнішньою формою такий текст може бути суто інформаційним (об'єктивний виклад фактів). Проаналізуємо для прикладу структуру статті Є. Судака "Наскільки реальна українсько-турецька співпраця" ("Українське слово" від 26. 02. 1998 р. ) (див. рис. ).

Напрямок думки є прямолінійно-послідовним: через низку конкретизацій до висновків про панування "доволі небезпечного застою", який гостро суперечить первісній тезі про "приреченість" України й

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10