Структура сім'ї

відмінності, норми і традиції звичаєвого права тощо.

До певної міри перепоною для створення змішаних сімей була форма розселення національних меншин в Україні. Як правило, сільські переселенці селилися компактними національно однорідними селами, а часом — об'єднаннями «за вірою» (баптисти, старообрядці). У містах також часто були національно однорідні квартали і райони.

На українсько-російському пограниччі чітко вирізнялися села українські та російські. Змішаних українсько-російських сімей практично не було, хоча росіяни завжди високо цінували українських дівчат як добрих господинь. На Харківщині запевняли, що українські хлопці ніколи не одружувалися на росіянках, бо вони не вміють варити борщу. Йшлося не лише про конкретну страву, а про відмінності традиційно-побутової культури взагалі.

Найголовнішим ендогамним фактором була релігія. Більшість населення України сповідувала християнство (українці, росіяни, поляки, білоруси, болгари, греки), євреї й караїми — іудаїзм, татари були мусульманами. Шлюби між християнами і представниками мусульманства або іудаїзму були неможливі.

За християнськими канонами шлюби з євреями можна було укладати в разі зміни іновірцем своєї релігії. В українських селах траплялися поодинокі випадки вихрещення євреїв, які хотіли брати шлюб з українцями. Щоправда, в таких випадках єврея чи єврейку, що відступали від віри своїх батьків, виганяли з громади і, згідно зі звичаєм, за ними справляли поминки, як за померлими. «Вихрест», який не належав уже до своєї громади, докорінно змінював свій спосіб життя, зрікався рідної культури, традицій та обрядів. Діти в таких сім'ях виховувалися на традиційно-побутовій культурі та релігії українців і визнавали себе українцями.

Не існувало жодних церковних перешкод для створення змішаних сімей представниками різних національностей однієї релігії: між православними українцями і православними білорусами, молдаванами, росіянами, українцями греко-католиками і греко-католиками білорусами, римо-католиками поляками і австрійцями. Тоді основними перепонами були відмінності у мові, звичаєвому праві, традиціях, обрядах тощо

Через ці причини в українських селах змішаних сімей було небагато або не було взагалі. Дуже рідко траплялися змішані сім'ї, де чоловік був українець — греко-католик, а жінка — православна росіянка чи навпаки. У таких випадках вибір храму при вінчанні переважно здійснювався за віруванням жінки.

У західній частині України в змішаних сім'ях національність дівчат визначалася за матір'ю, синів — за батьком. Аналогічно було й з конфесійною приналежністю, про що свідчать записи у метрикальних книгах.

За даними Всеросійського перепису населення 1897 p. , в Україні змішані сім'ї становили лише 2,7 %. їх кількість була значно більшою в містах, ніж у селах. Таким чином, українська традиційна сім'я була в абсолютній більшості однонаціональною.  

Чисельний склад. Кількість членів сім'ї залежала, в першу чергу, від її типу. Природно, що складні сім'ї могли нараховувати до 20—25 осіб. Це були переважно сім'ї трипоколінні (батьківські), хоча зустрічалися й двопоколінні (братські). Найбільше вони були поширені в районах з тяжкими умовами обробітку землі, де потрібно було більше дорослих осіб для виконання сільськогосподарських робіт на своєму полі. У XIX — на початку XX ст. чисельно великі сім'ї можна було зустріти в Карпатах і на Поліссі. Як уже зазначалося, для України була характерною тенденція до зростання кількості простих сімей і зменшення складних. Одночасно зменшувалася кількість членів у окремих сім'ях. Якщо

1 2 3 4