Сублімація і бісоціація в творчості
Теорія бісоціації у психологи творчості.
Книга англійського новеліста, драматурга, вченого Артура Кестлери "Творчий акт", видана в Лондоні вперше в 1964 p. , дістала високу оцінку світової наукової громадськості, її визнано класичною за вкладом в науку про творчі здібності людини, їй надають великого практичного значення для виховання творчої індивідуальності. Цю книгу у великій мірі документова¬но історією наукових відкриттів і аналізом художніх творів. Якщо врахува¬ти, що Кестлер не лише виявляє здібності до творчості у людини, а й зна¬ходить її багатоманітні прояви у тварин, включаючи найпростіші ін¬стинктивні форми поведінки, а також бачить своєрідні форми творчості у морфогенезі, нейрогенезі і т. д. , то цілком очевидно, що перед нами серйозна спроба створення енциклопедії творчого процесу.
У першій частині книги пропонується теорія творчого акту, що інтерпретує свідомі й несвідомі процеси, характерні для наукового відкриття, художнього твору і комічного натхнення. Автор прагне довести, що всі види творчої активності мають у своїй основі загальний принцип
Логічна основа таких творчих процесів, як діяльність гумориста, наукове відкриття, художня творчість, єдина. Вона полягає у відкритті прихованих схожостей. Проте "емоціональний клімат" різний в усіх трьох випадках. Науковий факт емоційно нейтральний. Комічному та поетичному образам властиві емоції різного роду. Автор прагне показати, що творча активність є тривалентною, тобто вона може входити у сферу гумору, наукового відкриття або мистецтва. Не існує високого вододілу між наукою та мистец¬твом. Універсальна людина Відродження належала їм обом. Крім того, пси¬хологічні переходи між науковим відкриттям і винаходом комічного твердо не визначено. Механізм створення гумористичної ситуації властивий усім видам творчої активності.
Кестлер указує на два шляхи запобігання рутини мислення та поведінки. Перший — це занурення в уявний або мрійливий стан, в якому раціональне мислення припинено. Другий — це втеча від нудьги, застою, інтелектуальних утруднень та емоційних фрустрацій, але втеча у про¬тилежному напрямку. Про неї свідчить спонтанний спалах інсайту (ося¬яння), який показує добре відому ситуацію в новому світлі і дає нову відповідь на неї. Бісоціативний акт пов'язує раніше відокремлені матриці досвіду і робить зрозумілим те, що треба усвідомити, оживити відразу в кількох планах. Перший шлях втечі є регресією більш примітивних рівнів відображення дійсності, наприклад у характері марень; другий — піднесенням до нових, більш розвинених рівнів відображення. Будучи зовні протилежними, ці два напрямки виявляються внутрішньо пов'язаними.
Якщо дві незалежні матриці сприймання або мислення взаємодіють одна з одною, результат, як вважає Кестлер,