Сучасні концепції та моделі демократії у реаліях українського політичного життя

Сучасні концепції та моделі демократії у реаліях українського політичного життя

Після проголошення незалежності українське суспільство, що стало на шлях демократичних перетворень та ринкових реформ, було охоплене своєрідною демократичною ейфорією - вірою в абсолютну силу демократії, її безмежні можливості та миттєві результати. Проте, на практиці все виявилося значно складнішим. Питання про те, що являє собою демократичне суспільство перехідного періоду і яким чином слід його розбудовувати, ще й на сьогодні є далеким від свого розв'язання. Саме тому надзвичайно важливим видається з'ясування визначальних ознак оптимальної моделі демократії для України, перспектив її розвитку та шляхів практичного втілення в контексті порівняльного аналізу світових демократій.

Термін "демократія", як відомо, має грецькі корені й у дослівному перекладі означає "народовладдя". Відповідно до цього, демократія і визначається, насамперед, як державний лад, що ґрунтується на владі народу і гарантує залучення громадян до процесу прийняття політичних рішень. Найбільш лаконічно сутність такого розуміння демократії сформулював А. Лінкольн, окресливши її у відомій формулі "влада народу, влада для народу, влада за участю самого народу". Однак, таке, суто етимологічне тлумачення демократії сьогодні багатьом видається занадто спрощеним. На їхню думку, воно відображає лише початкову стадію розвитку демократії - демократії античної або афінської, яка поширювалася на невеликі за розміром і чисельністю населення міста-поліси і була формою безпосередньої участі всіх громадян у політиці.

Сьогодні ж ми маємо справу із зовсім іншою демократією, яка поширюється на великі плюралістичні суспільства, що характеризуються складною структурою, постійно змінюваною системою внутрішніх і зовнішніх взаємодій. Це вимагає кардинальної перебудови політичної системи й інститутів влади та управління, а отже - вияву нових сутнісних характеристик і визначень демократії, більшість з яких, тим не менше, так чи інакше пов'язує її з конкретними формами та ступенем участі мас в управлінні державою

Саме на цій основі й формується переважна частина сучасних концепцій демократії.

Серед них привертає увагу так звана "концепція участі", яка набула особливої популярності в 60 - 70-ті роки ХХ століття. В її основу покладено ідею про здатність простої людини бути керманичем політичного процесу, творцем політичних рішень. Прихильники цієї концепції відстоюють якнайширше застосування принципів прямої демократії, що передбачає безпосередню участь у підготовці, прийнятті та впровадженні в життя політичних рішень найширших верств населення. Ця концепція демократії спрямована на подолання політичної відчуженості громадян, піднесення їхньої політичної активності та забезпечення дієвого громадського контролю за політичними інституціями та посадовцями.

Проте, зазначена концепція піддавалась і піддається доволі гострій критиці - насамперед стосовно того, що прийняття важливих рішень широкими колами ніким не контрольованих непрофесіоналів, які не несуть персональної відповідальності, може мати трагічні наслідки. До того ж, інституційна відповідальність посадових осіб має схильність до зниження, водночас із зростаючою небезпекою популістського авторитаризму. Нарешті, всезагальна, а отже обов'язкова, участь громадян у політиці є прямим порушенням свободи особистості.

Протилежною до вищезгаданої концепції є елітарна концепція демократії. Її прихильники стверджують, що реальна влада повинна належати компетентній еліті, яка відстоювала б демократичні цінності, стримувала ідеологічний ірраціоналізм та політичний радикалізм мас. Народу ж належить лише право електорального контролю за діяльністю еліти шляхом створення механізмів, що забезпечували б відкритість еліти та стимулювали її здатність до оновлення. Слабкість цієї концепції у небезпеці посилення авторитарних тенденцій

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні