Сучасні концепції та моделі демократії у реаліях українського політичного життя

внаслідок відриву еліти від соціального ґрунту та бюрократизації влади.

Певного роду компромісом між учасницькою та елітарною теоріями демократії є концепція плюралістичної демократії, основні положення якої були розроблені в працях західних вчених - Р. Даля, М. Вебера, Г. Елмонда, Й. Шумпетера та інших. Вони довели, що народ не може виступати єдиним суб'єктом політичної дії, носієм "спільної волі", оскільки основними генераторами політики є конфліктуючі між собою економічні, соціальні, етнічні, мовні та інші групи інтересів, і саме демократія має забезпечити баланс сил між ними. Держава в цій системі виконує роль арбітра.

Незважаючи на окремі недоліки, ця теорія виявилася досить привабливою для політиків та науковців і набула свого подальшого розвитку у поліархічній теорії демократії Роберта Даля. Ця концепція ґрунтується на положенні про наявність багатьох "центрів" сили та впливу в сучасних суспільствах і має на меті дати реалістичне уявлення про демократичні моделі сучасності, чітко відмежувавши їх від ідеалу демократії. Ще жодна країна не змогла перейти від поліархії до "вищої", "ідеальної" демократії чи створити демократичніший за неї режим. Теорія поліархії посідає провідне місце серед теорій, що тлумачать демократію сучасності. Тому не дивно, що Україна, стаючи на шлях демократизації, обрала для себе як теоретичне підґрунтя системних перетворень у політичній сфері саме цю концепцію демократії

Проте, окрім формування реальних засад поліархії, надзвичайно важливим і надзвичайно складним завданням для України виявилося розв'язання питання про форму організації влади і структуру відносин, що лежать в її основі, тобто питання вибору моделі демократії або типу демократичного режиму.

Слід зазначити, що проблемі типологізації моделей світових демократій присвячено величезну кількість наукових досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, серед яких уже класичною стала праця професора Каліфорнійського університету А. Лійпхарта "Демократія. Моделі мажоритарного та консенсусного правління в двадцять одній країні" (1984), що покладена в основу багатьох сучасних досліджень про демократію. У цій праці автор, посилаючись на означення демократії як поліархії, виділяє дві основні діаметрально протилежні моделі демократії: мажоритарну (Вестмінстерську), взірцем якої є Велика Британія, та консенсусну, яку представляє політична система Швейцарії, і подає їхнє найбільш повне теоретико-методологічне обґрунтування.

Суть Вестмінстерської моделі - у правлінні більшості, коли всі важливі питання вирішуються тільки шляхом голосування за принципом абсолютної більшості голосів. Вона, як зазначає Лійпхарт, є найбільш придатною для гомогенних суспільств, тобто тих, де більшість населення (до 80%) говорить однією мовою, сповідує єдину релігію чи ідеологію, належить до одного етносу (такими країнами є, зокрема, Данія, Ісландія, Ірландія, Японія, Нова Зеландія, Норвегія).

Суть консенсусної моделі - у розподілі влади між максимально великими групами людей за умови надання меншинам права вето з питань, що зачіпають їхні інтереси, та застосування інших механізмів узгодження суспільних інтересів. Консенсусна модель допомагає вирішувати проблеми гетерогенних (поділених, сегментованих) суспільств і є для них найбільш прийнятною. Гетерогенні, або плюралістичні суспільства характеризуються наявністю великих етнічних, релігійних, мовних груп та груп, що сповідують різні ідеології. Найбільш яскравими прикладами таких суспільств є Бельгія, Нідерланди, Швейцарія.

Отже, виходячи з того, що головним критерієм відповідності тієї чи іншої моделі демократії даному конкретному суспільству є його приналежність до числа гомогенних або гетерогенних, питання про адекватну модель демократії для України передбачає з'ясування характеру сучасного українського суспільства.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні