Суржик - проблема української мови

покоління вісімдесятих – чи то для характеристики окремих персонажів, чи то продукуючи цілісні, іноді досить великі “суржикові” тексти (новели Богдана Жолдака “Маня чи Таня”, “Про ізвращенцьов”, “Яловичина”, “Нікада впрєдь”, п’єси Леся Подерев’янського тощо).

Нарешті, суржик посів значне місце в молодіжній субкультурі, куди він почав проникати ще з сімдесятих на рівні андеґраунду і де остаточно ствердився на першій “Червоній руті” 1989 року (тексти “Братів Гадюкіних”, “Сестрички Віки”). І слід визнати, що ці калічені, огидні з погляду пуриста рядки на кшталт “я хочу бути твоїм антрацитом, ти будь моїм отбойним молотком” зробили для пробудження української свідомості в поколінні тінейджерів значно більше, аніж вірші лауреатів про “калиново-солов’їну мову”. Причина цього феномена доволі проста: старші школярі й учні ПТУ раптом виявили, що українська мова анітрохи не гірше від російської обслуговує їхні нехай справді обмежені духовні попити, а суржик надавав текстам ще й відтінку забороненої пікантності.

Нарешті, якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотньому напрямкові. Зразків можна навести надзвичайно багато: від скандально-соковитої (на першому році головування в парламенті) мови Івана Степановича Плюща, що за пару років зробилася цілком нормативною, до віддрукованих на звичайній машинці оголошень на парканах на кшталт: “Обьява. Проводимо благоустрій дачних участків по западному стілью, або на замовлення”. І не варто кпити з цих невідомих авторові “благоустроїтелів” з Боярки. Якщо їхній бізнес піде пристойно (сподіваємося, що з успіхом економічних реформ так воно й станеться), то за два-три роки вони друкуватимуть вже значно респектабельніші оголошення на доброму папері й доброю мовою. 

 

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні