Суть політичної реформи

можливі ризики

Недосконалість функціонування системи органів публічної влади в Україні після прийняття Конституції України 1996 року на сьогодні не ставиться під сумнів. Проявами такої недосконалості стали, зокрема, невідповідність конституційного статусу Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади його реальному статусу, недостатня ефективність парламентського контролю у сфері виконавчої влади, неучасть парламенту у формуванні Кабінету Міністрів, одноосібне вирішення питань щодо звільнення керівників органів виконавчої влади, призначених на посади за участі інших суб’єктів (Верховної Ради України та Кабінету Міністрів), нетипове для практики більшості зарубіжних країн явище багаторазового застосування Президентом права вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (щодо окремих законів Президент України використовував право вето 9 разів), відсутність регіонального самоврядування, невідповідність системи адміністративно-територіального устрою принципу повсюдності місцевого самоврядування, неможливість усунення Президента України з посади в порядку імпічменту тощо.

Лише частина зазначених проблем, з нашої точки зору, була зумовлена чинною Конституцією України і потребувала вирішення шляхом внесення відповідних змін до Конституції України.

Зокрема, реалізація адміністративно-територіальної реформи та реформи місцевого самоврядування суттєво ускладнювалась нормами Конституції України, які, по-перше, закріпили в якості базової одиниці адміністративно-територіального поділу села, селища та міста, по-друге, визначили кількість та назви адміністративно-територіальних одиниць вищого рівня (областей), по-третє, унеможливили створення обласними і районними радами власних виконавчих органів, наділивши повноваженнями щодо здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць районні та обласні державні адміністрації.

Аналіз статті 111 Конституції України дозволяє говорити про те, що усунути Президента України з посади в порядку імпічменту, навіть у разі наявності висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину, практично неможливо.

До переліку „проблемних” слід віднести і ті положення Основного Закону, у відповідності з якими Президент наділявся правом припиняти повноваження осіб, призначення яких на посади здійснювалось за участі інших суб’єктів, зокрема – Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Ця проблема могла бути вирішена шляхом відповідного тлумачення відповідних положень Конституції України Конституційним Судом України, однак орган конституційної юрисдикції в процесі вирішення компетенційних спорів дотримувався букви Конституції України.

Ще однією проблемою, яка виникла в процесі взаємодії Президента України з Верховною Радою України, стало визнання Конституційним Судом України конституційним „застосування Президентом права вето” щодо законів про внесення змін до Конституції України, що за відповідних обставин та врахування існуючої практики використання Президентом права вето могло б унеможливити перегляд положень Основного Закону.

Вирішення інших вищеперерахованих проблем, на нашу думку, внесення змін до Конституції України не потребувало. Зокрема, попри те, що Основний Закон формально усував Верховну Раду від участі в процесі формування персонального складу Кабінету Міністрів України (наділяючи відповідними повноваженнями главу уряду та главу держави), Верховна Рада могла суттєво впливати на персональний склад Уряду за допомогою таких важелів як: а) висловлення недовіри Кабінету Міністрів України, при формуванні якого Президентом і Прем’єр-міністром України не було враховано кадрові „уподобання” Верховної Ради України; б) незатвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України (відмова в довірі), сформованого без попередніх консультацій з парламентськими фракціями і групами. Саме той факт, що парламент ніколи не користувався наданими йому важелями впливу на формування Кабінету Міністрів і пояснюється його

1 2 3 4 5