Суть поняття 'наука'

ПЛАН

 

ПОНЯТТЯ ПРО НАУКУ

ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ НАУКИ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ НАУКА У ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ

РІВНІ, ФОРМИ І МЕТОДИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

ОЦІНКИ СУЧАСНОЇ НАУКИ

ЛІТЕРАТУРА

 ПОНЯТТЯ ПРО НАУКУ

Наука — форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета — істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу — природничі; науки про суспільство — суспільні; технічні науки. Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів). Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

В епохи античності та середньовіччя науки як цілісної системи знання ще не було, існували лише її передумови, елементи. Виникнення науки пов’язують з її відокремленням від традиційної філософії в Новий час (кін. XVI-XVII ст. ). В цей період поняття “наука” і “природознавство” практично ототожнювалися, бо формування суспільствознавства почалося пізніше і йшло повільніше. В своєму розвитку наука проходить ряд періодів, виділення яких здійснюють за різними критеріями (засадами)

Найбільш поширеним критерієм періодизації науки є співвідношення об’єкта і суб’єкта наукового пізнання. Даний критерій дозволив виділити три основні періоди розвитку науки: класичний, некласичний, постнекласичний. В кожному періоді розроблялися певні ідеали, норми і методи наукового дослідження, формувався своєрідний стиль мислення, специфічні поняття.

Класична наука (XVII-XIX ст. ) прагнула пізнати об’єкт, що досліджується, сам по собі, об’єктивно; усунути з його опису і теоретичного пояснення все, що мало відношення до суб’єкту пізнання.

Некласична наука (перша половина ХХ ст. ) враховувала зв’язки між знаннями про об’єкт і характером засобів та операцій пізнавальної діяльності суб’єкту.

Постнекласична наука (з другої половини ХХ ст. ) осмислює співвіднесеність характеру знань про об’єкт, що отримуються, не тільки з особливостями засобів та операцій діяльності суб’єкту, а й з ціннісно-цільовими установками цієї діяльності.

 ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ НАУКИ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

У спадщину від античності середньовіччя одержало три фундаментальні наукові програми, а саме: атомістичну програму Демокріта, математичну - піфагорійців і Платона і континуалістичну - Аристотеля. Ніяких радикально нових фундаментальних програм середньовічна наука не створила. Сприйняття і розуміння фундаментальних наукових програм зазнали істотних змін. По-перше, для середньовічної науки характерний перегляд даного співвідношення. По-друге, середньовічні вчені поступово змінюють саму структуру наукових програм, даючи нову інтерпретацію категорій нескінченності, безперервності, простору, часу і т. д.

Звичайно в істориків науки ми

1 2 3 4 5 6