Сутність, системи та учасники електронної комерції

? «бізнес—споживач» (Business-to-Customer, B2C).

Ця класифікація відбиває не тільки і не стільки тип учасників ЕК, як спосіб їх взаємодії. У системах В2В взаємодія бізнес-процесів цілком автоматизована. Іншими словами, обмін даними між системами не вимагає виконання ручних операцій — з ІС одного учасника дані без перешкод надходять через мережу до ІС іншого учасника. Така «безшовна» інтеграція стає можливою зав­дяки дотриманню єдиного стандарту повідомлень, що переда­ються (наприклад, стандарту UN/EDIFACT). Іншою особливістю систем В2В є рівноцінність усіх учасників, яких у системі може бути довільна кількість.

На відміну від В2В у системах «бізнес—споживач» передбачається тільки два учасники, при цьому обидва вони можуть бути бізнес-організаціями. Відмінність між системами полягає в тому, що хоча б в одній з організацій ІС не пов’язана напряму із зовніш­німи системами (з Інтернет). Менеджер одержує (наприклад, електронною поштою) або сам вибирає (наприклад, у вікні броузера) потрібну йому інформацію від зовнішньої організації і вводить дані до власної бази. При цьому він виступає в ролі споживача. Якщо такий користувач є приватною особою, це буде випадок роздрібної торгівлі. До категорії В2С відносять і системи ЕК, в яких обидві організації взаємодіють через ручні операції.

Нові тенденції в електронній комерції пов’язані з появою нових абревіатур — B2G, G2C, C2G, G2G (x2G). Вони позначають нові сфери бізнесу, в які так чи інакше залучаються державні установи (Government). Їх розглянуто в підрозд. 4. 4.

Зауважимо, що системи ЕК в цілому розвиваються двома шляхами

Перший шлях передбачає перехід до електронних операцій як розширення традиційного бізнесу. При цьому, строго кажучи, присутність в Мережі в рекламних цілях (створення Web-сторінки з метою інформування потенційних клієнтів або контрагентів) не означає участь в ЕК. Другий шлях передбачає переведення всієї діяльності у віртуальний режим. Уже сьогодні деякі компанії (торговельні організації, комерційні банки) обмежуються віртуальним бізнесом. Але будь-який електронний магазин повинен мати за собою і реальні структурні підрозділи — склад, відділ доставки та ін.

3. Платежі через Інтернет

Завершальним етапом процесу купівлі-продажу є оплата товару. У найпростішому випадку оплата в ЕК, за аналогією з покупками за каталогом, здійснюється за допомогою такого «архаїчного» засобу, як поштовий переказ. Сьогодні в Україні цей спосіб використовується найбільш часто, хоча він неоперативний і незручний. Спосіб, який мож­на визнати адекватним вимогам електронного бізнесу, передбачає виконання всіх! необхідних операцій через персональний комп’ютер.

Існуючі засоби розрахунків в Інтернет можна поділити на кіль­ка категорій.

Першу категорію становлять так звані сурогатні засоби — цифрові купони та жетони. Клієнт купує за готівку або за безготів­ковим розрахунком у банку певну унікальну послідовність сим­волів, для якої банк гарантує нетривіальність алгоритму генерування, наприклад, «NetCash US$ 0. 05 B362646R725776X». Продавець приймає цю послідовність символів як оплату, а згодом передає до банку в обмін на ту ж грошову суму за відрахуванням комісійних. Правовий статус подібних операцій залишається розпливчастим, як і статус емітентів подібних засобів.

В Україні набув поширення такий вид сурогатних платіжних засобів, як «Інтернет-картки» (віртуальні картки). Віртуальна пластикова картка подібна до звичайної — клієнтові відкривається цільовий картковий рахунок, його картці присвоюється номер відповідно до стандартів платіжної

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні