Сутність, системи та учасники електронної комерції

системи (наприклад, VISA), проте картка у звичайному розумінні не видається, що означає меншу вартість її відкриття та обслуговування.

Більш поширеним у світі є другий напрямок — використання в ЕК таких традиційних платіжно-розрахункових засобів, як чеки та банківські пластикові картки. Використання різних типів карток, по суті, аналогічне, хоча смарт-картки мають більші можливості — за допомогою мікросхеми, розміщеної у картці, виконуються всі необхідні обчислення. Платіжні системи на основі пластикових карток також відрізняються за рівнем безпеки операцій та необхідним програмним забезпеченням. Якщо клієнт передає відомості про кредитну карт­ку безпосередньо продавцеві, то він тим самим покладається на порядність останнього. При цьому шифрування забезпечує захист від перехоплення інформації, але не гарантує, що вона надійде саме до продавця (а не до того, хто видає себе за продавця). Інший підхід започаткувала компанія CyberCash, яка пропонує спеціальне програмне забезпечення, призначене тільки для організації безпечного передавання інформації про кредитну картку, — «електронний гаманець». Реальні розрахунки при цьому виконуються процесинговими компаніями. Недоліки цього підходу такі:

  • необхідність перевірки кредитоспроможності клієнта та авторизації картки, що підвищує витрати на проведення операцій, а отже, цей спосіб є непідхожим для так званих мікроплатежів — платежів на невеликі суми;
  • відсутність анонімності; обмежена кількість магазинів, які приймають кредитні картки (з часом цей недолік втрачає силу); неприйнятність цього способу для клієнта, який не має кредитної картки і не планує активно нею користуватись; до того ж у значної кількості людей зберігається психологічний бар’єр щодо передавання даних картки по Мережі.

На користь електронних гаманців свідчить існування стандартів їх застосування, найбільш відомий серед яких стандарт SET

SET дає можливість виконувати авторизацію за допомогою цифрових підписів і водночас захищає покупців, забезпечуючи механізм передавання номера картки для перевірки безпосередньо емітентові, минаючи проміжні ланки.

Якщо платіжні системи з використанням платіжних карток найчастіше є кредитними[1], то системи застосування електронних еквівалентів паперових чеків є дебетовими — під час відкриття рахунка клієнтові видається електронний документ, який містить його ім’я, назву фінансової структури, номер рахунка, ім’я (назву) одержувача платежу та суму. Основна частина інформації не кодується. Електронний чек повинен мати електронний підпис власника рахунка, а перед його оплатою він підписується й одержувачем платежу. Розрахунки електронними чеками стають невід’ємною частиною послуг домашнього банківського обслуговування, що пропонуються банками всього світу, хоча в таких системах поки не виключена можливість виписування чека без забезпечення. Нарешті, третю категорію платіжних засобів складають «елект­ронні гроші» («цифрові гроші», «цифрова готівка») — числа або послідовності символів, які є грошами і можуть використовуватись як такі. Створення електронних грошей вимагає вирішення супереч­ливості — з одного боку, гроші є штучними знаками з унікальною нумерацією і реалізуються зі специфічних матеріалів, а з іншого — послідовність символів є інформацією, що її можна скопіювати, так що буде неможливо відрізнити оригінал від копії. Вирішенням проб­леми є поєднання інформації з апаратно-програмним комплексом (спосіб фізичної прив’язки), наприклад, з мікропроцесорною карткою (Mondex), або із суто програмними засобами захисту (Digicash, Netcash, CyberCoin) — спосіб логічної прив’язки.

В основу технології цифрових грошей покладено методи крип­тографічного захисту з відкритими ключами та сліпого підпису. Емітент застосовує кілька пар ключів: одна з них аутентифікує його, а ін­ші

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні