Сутність та структура джерельної інформації

розкриття інформаційного потенціалу джерела, залучення до наукового обігу нових історичних фактів, знань, узагальнень, розв'язання та постановка нових дослідницьких завдань.

У широкому розумінні актуалізована інформація джерел — це весь масив відомостей з тієї чи іншої історичної проблеми, якими оперує сучасна історична наука, а потенційна — та, що на сьогодні ще залишається поза межами історичних знань. Однак це не означає, що потенційна інформація поступово вичерпується й історики залишаються без роботи. Джерельна інформація в усіх її різновидах практично невичерпна. Про це красномовно свідчить той факт, що після майже трьохсотрічного вивчення "Повісті временних літ" дослідники й досі не мають спільної думки щодо автора цього джерела, не кажучи вже про дискусії, що точаться навколо багатьох відомостей "Повісті" та їх трактування.

Таким чином, основною якісною ознакою історичного джерела є його здатність нагромаджувати, зберігати й віддзеркалювати різноманітну інформацію про минуле, відображати різні аспекти людської діяльності в реальному історичному процесі. Однак слід пам'ятати, що історик не завжди може використати цю інформацію в науковому дослідженні з ряду причин; фрагментарності пам'яток минулого, оскільки значна кількість речових, зображальних, словесних джерел дійшла до нашого часу у фрагментах, що обмежує можливості їх вивчення у науковому плані, хоча багато з них описані у спеціальних довідкових виданнях і використовуються як ілюстрації; недостатньої розробки спеціальних наукових методик вивчення та використання окремих груп джерел, передусім, деяких різновидів поведінкових, звукових, машиночитаних документів тощо; існування прогалин у джерельній базі історичної науки в цілому й історії України зокрема, що, з одного боку, стимулює пошукову діяльність істориків, а з іншого,  примушує їх інколи доводити вірогідність тих пам'яток минулого, які відносяться до так званих джерельних міфів ("Якимівський літопис", "Велесова книга" тощо), справжність яких не доведена.

Можна навести чимало прикладів, коли інформація, яка не може бути використана в науковому історичному дослідженні, досить активно побутує в популярних, публіцистичних, художніх творах на історичну тему

Звичайно, інколи це може мати позитивне значення для процесу історичного пізнання, якщо автор твору спрямовує увагу громадськості на необхідність подальшого вивчення джерела, його нерозкритих інформативних можливостей, подає свої версії у вигляді гіпотез. Інша річ, коли версії подаються як наукова істина, навіть толі, коли вони ґрунтуються не на всебічному аналізі використаної пам'ятки, а на власних уподобаннях автора. Некритичне використання недостатньо вивчених і не перевірених свідчень формує безвідповідальне ставлення до джерел, до їх походження, достовірності і трактування.

Висновок

Підсумовуючи сказане, необхідно наголосити, що розробка теорії історичного джерела залишається пріоритетним завданням джерелознавства. Іншими важливими теоретичними проблемами джерелознавства є класифікація історичних джерел, джерелознавчий аналіз та синтез (критика джерел), проблеми розробки основних понять, категорій і термінів джерелознавства, історіографія джерелознавства, встановлення його внутрішньої структури та взаємодії з історичною наукою, її спеціальними галузями та дисциплінами.

Зазначимо, що найбільш поширеним, методом джерелознавства виступає джерелознавча критика як пріоритетний шлях встановлення автентичності джерела, достовірності джерельної інформації, отримання на цій основі наукового фактичного знання. У процесі джерелознавчої критики застосовуються всі конкретні дослідницькі методи, які використовує історик. Перш за все ті, що мають характер загальнонаукових аналізу і синтезу, історичний і логічний, хронологічний і ретроспективний та ін. Історик використовує також міждисциплінарні методи, зокрема статистичний (включаючи статистично-математичні,

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні