Світове мовознавство на початку ХХ ст (Казанська лінгвістична школа. Соціологічна лінгвістика.

де Куртене є вве­дення до мовознавства понять фонеми і морфеми. По­няття фонеми в його вченні видозмінювалося, але не­змінною була його психологічна інтерпретація. Кінце­во фонема визначається як психічний представник (конструкт) звука, що має смислорозрізнювальну функ­цію. Фонема — результат мовного узагальнення, абст­ракція від реальних звукових реалізацій, інваріант сто­совно варіантів, тобто звуків. Таке визначення фонеми для того часу було прогресивним, і його зрозуміли ли­ше в другій чверті XX ст. Морфему Бодуен де Куртене трактував також психологічно: «Морфема — будь-яка частина слова, що має самостійне психічне життя і далі не членується з цього погляду (тобто з погляду само­стійного психічного життя). Отже, це поняття охоплює корінь, [. . . ] усі можливі афікси, як суфікси, префікси, закінчення [. . . ] і так далі». Родового поняття морфеми до Бодуена де Куртене не було.

Бодуен де Куртене є творцем теорії чергувань, яку виклав у праці «Дослід теорії фонетичних альтерна­цій» (1895). Ця теорія стала основою морфонології — зв'язувальної ланки між фонологією і морфологією.

Оригінальні типологічні ідеї містяться в його праці «Про класифікацію мов», де запропоновано нові підхо­ди до типологічного дослідження мов: зіставне вивчення фонетичних (довгота і короткість голосних, функції наго­лосу) і морфологічних структур мов, як споріднених, так і неспоріднених. Цінні зауваження вченого про типоло­гію елементів слова (морфем) у мовах різних типів.

Бодуен де Куртене започаткував концепцію мовних союзів (далі її розвинув М. Трубецькой), порушив проб­лему лінгвістичного часу (стосується темпів розвитку однієї мови порівняно з іншою), уперше звернув увагу на важливість для лінгвістики вивчення мовленнєвих розладів (афазій), що згодом стало предметом науко­вих зацікавлень Р. Якобсона

Отже, Бодуен де Куртене збагатив мовознавство чис­ленними оригінальними ідеями. Багато його поло­жень виявилися близькими до лінгвістичної концепції Ф. де Соссюра, що з'явилася значно пізніше. Л. В. Щерба і Є. Д. Поливанов навіть вважали, що в концепції Сос­сюра не було нічого нового порівняно з тим, що значно раніше написав Бодуен де Куртене. Свої праці Бодуен де Куртене публікував у різних виданнях і різними мовами, до того ж виклав їх фрагментарно, не створив цілісної системи, як то зробив Соссюр. Однак його ро­зуміння мови як системи, соціальна зумовленість мов­них явищ, елементи знакової теорії мови, теорія фо­нем і морфонологічних змін, типологія мов — це ті проблеми, які вплинули на подальший розвиток мово­знавства, зокрема на формування структуралізму (особ­ливо Празького лінгвістичного осередку) і соціологіч­ної школи.

Вагомий внесок у мовознавство зробили представ­ники школи Бодуена де Куртене, його учні Микола В'ячеславович Крушевський (1851—1887) і Василь Олексійович Богородицький (1857—1941). Так, зокре­ма, Крушевський сформулював важливу семантичну закономірність: «що ширше вживання одного слова, то вужчий зміст воно має». Він також установив, що в індоєвропейських мовах межа між кореневим суфік­сом і закінченням у процесі історичного розвитку стає нестійкою. В учення про системність мови він увів по­няття асоціативних зв'язків за подібністю і за суміж­ністю, які пізніше Соссюр назвав парадигматичними і синтагматичними. Богородицький дослідив види мор­фологічних змін слів (аналогія, диференціація, перероз-клад, спрощення), опрацював морфологічну типологію індоєвропейських та урало-алтайських мов.

 

2. Соціологічний напрям.  

 

На початку XX ст. багатьох мовознавців не задо­вольняла не лише концепція молодограматизму, а й уся порівняльно-історична парадигма. На їхню дум­ку, мовознавство було відірване від життя, занурене в старовину, тому не могло вирішувати свої прикладні завдання. До цих мовознавців належить Фердинанд де Соссюр (1857—1913) — основоположник соціоло­гічного напряму.

Соціологічний напрям

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні