Свобода слова і журналістська діяльність

як головну умову загальної:}спільної свободи, головну умову забезпе­чення вільного розвитку людини, побудови демократичного суспільства. Сьогодні свобода слова сприймається як найбільше завою­вання світової цивілізації.

Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:

1) як свобода преси і

2) як свобода творчості.

Свобода преси — це право громадян та їх організацій вільно ви­кладати свої погляди через газет, журнали та інші ОМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова.

У радянських джерелах відстоювалася думка, що лише ко­муністична партійність є тою обов'язковою умовою, за якої можлгоп свобода преси. У довіднику Д. С. Григораша "Журналістика у термі; і виразах" читаємо: "Саме комуністична партійність забезпечує що ко­болу, забезпечує вільне виявлення народом своїх дум і прагнень. (. . . ) В експлуататорському суспільстві не може бути свободи слова, як і свобо­ди преси. Лозунг свободи преси в устах буржуазії наскрізь фальши­вий. (.

. ) Справжня свобода преси стала можливою внаслідок перемоги соціалістичної революції".

Зрозуміло, що в радянську добу так думав не лише автор цього довідника, це було загальновизнане положення марксистської ідеологіч­ної доктрини. У ній ретельно приховувалося, що запровадження найпе-редовішої о суспільного ладу, який мав на меті ощасливити всіх грома­дян, перетворилося на перманентну громадянську війну партії влади із своїм народом, коштувало цьому народові мільйонні жертви. На цьому тлі залежність капіталістичної преси "від грошового мішка буржуазії", залежність, яка насправді об'єктивно існує, виглядала значно меншим лихом, ніж залежність соціалістичної преси від партійних комітетів, що представляли на різних рівнях партію влади, від всюдисущої цензури і від загрози фізичного знищення шляхом репресій, прикладами чого на­повнена історія радянської преси. Тим часом, у радянській теорії жур­налістики гасло комуністичної партійності служило способом легалізу­вати й виправдати цілковиту жорстку залежність преси від партії.

Наявність цензури в СРСР ретельно приховувалася за невинною назвою "Державний комітет з охорони державних таємниць у пресі". Жодна книжка, журнал, газета чи інша продукція для масового поши­рення не могла вийти без санкції на те даного комітету.

Захопивши владу в країні за допомогою збройного повстання, російські більшовики негайно вдалися до переслідування вільної думки. У жовтні 1917 року, тобто за п'ять днів, що більшовики перебували при владі, ними були закриті 33 "буржуазні" і 4 "дрібнобуржуазні" газети, у листопаді відповідно — 20 і 10, у грудні — 20 і 3, у лютому 1918 року — 16 і 13, у березні — Зі 14, у квітні  - 13 і 22.

У січні 1918 року Петроградська Рада прийняла ухвалу про на­дання до комісаріат}' в справах друку п'яти примірників кожного твору одночасно з його надходженням із друкарні в продаж. А в 1919 році вже жоден рукопис не міг бути відданий до набору без дозволу Держвидаву чи його місцевих органів. Так наступна цензура була замінена поперед­ньою, найбільш цинічною її формою.

Законодавче справа завершилася 6 червня 1922 року ухвалою урядового рішення про створення Комітету з охорони державних таємниць у пресі, що у побуті дістав назву Головліт (головний над літе­ратурою) в столиці і облліт — на місцях. Відтоді цензура в Радянській Росії, а потім і в СРСР існує не тільки фактично, шіе й здобуває законні, юридичні підстави49.

Під цензурою розуміється систематичний

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні