Танець модерн у художній культурі XX ст.

академічного танцю. Отже, з 10-х рр. XX ст. російський "модерн" на балетній сцені, спираючись на технічні принципи колапсу, поліритмії, напруги та релаксації, трансформує класичну лексику у напрямку більшої пластичної свободи.

З'ясовано, що у 20-ті роки у США набув вжитку термін "танець "модерн", який використовувався для визначення творчості американських хореографів: М. Грехем, Д. Хемфрі, Ч. Вейдмана, X. Холм, X. Таміріс, Л. Хортона. Термін "виразний" танець ("Ausdruckstanz"), що втілив у собі основні ідеї експресіонізму, застосовувався для творчих робіт хореографів Австрії, Німеччини та Скандинавських країн: М. Вігман, Г. Палуккі, К. Йосса та ін. . Теоретик "виразного" танцю Р. Лабан створив, розвиваючи ідеї Дельсарта, нову "теорію форм", за основу якої взяв закони простору. Згідно з твердженням К. Иосса, Лабан використовував структуру академічного балету для створення фундаменту "вільного" та експресивного танцю. Опублікована у 1928-му р. "Кінетографія", відома в Америці як "Лабанотейшен ", виявилась придатною для аналізу та опису всіх пластично-динамічних характеристик. Учні Лабана і Вігман для реалізації театрального потенціалу "виразного" танцю зробили крок назустріч академічному балету. Зокрема, К. Йосс викристалізував принципи побудови сучасного театру танцю. Яскравим кроком на шляху поєднання нових форм західноєвропейської хореографії з академічною школою стало створення ним у 1927-му р. танцювального департаменту "Фольквангшуле" у Ессені.

З'ясовано особливості вкладу учнів "Денішон" (М. Грехем, Д. Хемфрі, Ч. Вейдман) у розвиток світового танцю "модерн" у 20-і рр. XXст. Згідно з теорією М. Грехем, рухи танцю "модерн" є продуктом "душевного впливу". Навчаючи самостійному пластичному мисленню, вона використовувала: техніку "стискання-звільнення"; рухи на всіх рівнях сценічного простору; принцип гравітації у техніці падіння; абстракцію у композиції. Структурними елементами танцю для Д

Хемфрі, крім жестів, були візуальні, ритмічні та динамічні контрасти, що стали метафорою невизначеності сучасного життя.

З 1917-го року подальша доля представників танцю "модерн" Росії та України була визначена репресивною культурною політикою Росії 1917-1925-го рр. . В цей час продовжують з'являтися численні осередки модерної хореографії: "Школа руху" Б. Ніжинської (Київ), студія єдиного мистецтва імені Дельсарта, Державна хореографічна школа 3. Вербової (Петроград), школа А. Дункан (Москва), Інститути ритму (Москва, Ленінград) та ін. . Але 1924-й р. став вирішальним для долі багатьох студій та хореографів танцю "модерн". Одні були ліквідовані, інші увійшли до складу театральних інститутів (класи В. Майї та Ф. Беати - Московський державний театральний технікум імені А. В. Луначарського, студія І. Чернецької - Державний інститут театральнго мистецтва). У зв'язку з цим є цікавою діяльність Державної академії художніх наук (ДАХН), де проблемами сучасного танцю особливо інтенсивно займавєя О. Сидоров. У цей період "танці машин", "вільний", "виразний " танець починають займати значніше місце на естраді (М. Форегер, М. Понна і О. Каверзін та ін. )

Значний внесок у розвиток танцю "модерн" зробили студійні досліди К. Голейзовського. У взаємовідносинах з музичним текстом він виходив з традицій А. Дункан (мініатюри "Поема вогню", "Фавн" та ін. ).

Було досліджено злиття у 30-х рр. у американському танці під впливом К. Йосса технік класичного і танцю "модерн"; визначено, що Беннінгтонська Школа танцю першою допомогла втілити в життя ці ідеї. У 1931 - му р. Нью-Йоркська школа М. Вігман на чолі з А. Холм стала першою, що надавала всебічну хореографічну освіту у США. У ці ж роки X. Лімон розвиває у

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні