Театр як комунікація

не знайшов свого постійного даху - театрального будинку. Театральні вистави давалися всюди - на площах й ярмарках, на церковних папертях, у замках знатних феодалів, у монастирській обителі, у палацовому залі, на постоялому дворі, у маєтку вельможного кріпосника, у церковній школі, на сільському святі. . .

Усяке бувало в його долі. . . Його проклинали, ненавиділи, забороняли, піддавали гонінням і знущанням, покаранням і переслідуванням, відлучали від церкви, грозили батогами й шибеницями, всіма небесними й земними карами. Але в боротьбі з ним програвали його вороги й гонителі - королі, монархи, государі, царі, імператори, неосвічені властолюбці. Ніякі випробування, ніякі лиха й негоди не зломили вічної життєстійкості театру.

В античні часи, ще більше двадцяти століть назад, про таємну суть тієї сили, що так владно тягне людину в театр, міркував грецький комідіограф Аристофан. За що люди люблять театр, за що так цінують його майстрів?. . Вони люблять і цінують, відповідав перший комедіограф людства, за правдиві мови за добру раду й за те, що розумніше й краще роблю громадян рідної землі.

В Аристофанових словах, що не потьмяніли за тривалу низку минулих сторіч, пізнається вище естетично-моральне, духовне, суспільне призначення театру. Призначення його - бути для людей школою життя!

Театр - школа життя. Так говорили про нього зі століття в століття

Говорили всюди: у Росії, у Франції, Італії, Англії, Німеччині, Іспанії. . .

Увесь світ, весь всесвіт з усім їхньою розмаїтістю й пишнотою бачив у театрі Бєлінський. Він бачив у ньому самовладного владаря почуттів, здатного потрясати всі струни душі, будити сильний рух у розумах і серцях, освіжати душу потужними враженнями. Він бачив у театрі якусь непереможну, фантастичну принадність для суспільства.  

2. Театральне мистецтво, його особливості

Людина звертається до театру як до відбиття своєї совісті, душі своєї - він довідається в театрі самого себе, свій час і життя свою. Театр відкриває перед ним дивні можливості духовно-морального самопізнання

І нехай театр, за естетичною природою своєю, мистецтво умовне, як й інші мистецтва, на сцені виникає перед глядачем не сама реальна дійсність, а тільки її художнє відбиття. Але у відбитті тім стільки правди, що вона сприймається у всій своїй безумовності, як саме справжнє, щире життя. Глядач визнає вищу реальність існування сценічних героїв. Викликував же великий Ґете: "Що може бути більш природнім, ніж люди Шекспіра!"

Чи не цьому й прихована чудодійна духовна, емоційна енергія театру, неповторне своєрідність його впливу на наші душі. . .

У театрі, у жвавому співтоваристві людей, тих, що зібралися на сценічну виставу, можливо все: сміх і сльози, горе й радість, неприховане обурення й буйний захват, сум і щастя, іронія й недовіра, презирство й співчуття, насторожена тиша й гучне схвалення, - словом, всі багатства емоційних проявів і потрясінь душі людської.

Чи не тому й не порівнянно ні з чим настільки безпосереднє, душевно відкрите сприйняття театральної дії?

Його не можна порівняти із творчістю письменника. Його книга - вже закінчений літературний твір, і приймати його треба таким, яким він є, яким вийшов з-під пера автора,

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні