Технології обслуговування в будинку дитини та інтернатних закладах

Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Дитячі будинки-інтернати поділяються на:

- будинки-інтернати І профілю для дітей, з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю);

- будинки - інтернати, де можуть одночасно функціонувати:

- відділення II профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і обслуговуватись (розділені-за статтю);

- відділення III профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);

- відділення IV профілю - для дітей різного ступеня розумової відсталості, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись (змішані за статтю).

До такого будинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати. Профіль будинку-інтернату чи профіль відділення будинку-інтернату, до якого підлягає влаштуванню дитина з вадами фізичного або розумового розвитку, визначається обласною (міською у містах Києві і Севастополі) психолого-медико-педагогічною комісією.

Усього в Україні нині діє 699 шкіл-інтернатів, зокрема 341 загальноосвітня, 489 — для дітей з фізичними вадами, 69 сана­торних шкіл-інтернатів. Усього 26 типів шкіл-інтернатів.

З метою захисту інтересів дітей-сиріт і дітей, які не мають належного батьківського піклування, відкрито 69 будинків сімейного типу, умови в яких максимально наближені до до­машніх. Диференціація типів інтернатних закладів відповідно до тих соціально-педагогічних функцій, які вони виконують, створила реальні передумови для виникнення і діяльності дер­жавної соціальної служби (служби соціального патронажу). Найголовнішою з цих функцій є опіка, захист прав і забезпе­чення належних умов життя, навчання і виховання дітей-сиріт

Так, аналіз нинішнього складу вихованців шкіл-інтернатів свідчить: 57,7% - це діти-сироти або діти, які мають тільки од­ного з батьків (напівсироти, діти одиноких матерів). В окре­мих регіонах і областях України цей відсоток ще вищий.

Процес диференціації інтернатних закладів, зокрема виник­нення і зростання кількості дитячих будинків сімейного типу, розкриває діалектику розвитку установ суспільного виховання.

Найголовніші соціально-педагогічні функції цих закладів становлять діаду - формування інтелектуального потенціалу для оновлення суспільства з метою просування його на вищий щабель розвитку та збереження і збагачення його гуманістич­них засад, що визначають здатність цивілізації до власного відтворення, розвитку і життя.

В умовах шкіл-інтернатів важливе місце належить адаптації дітей до умов цих закладів. Визначальним в адаптації новачка є багате за змістом і різноманітне за формами спілкування з ро­весниками в позаурочний час, причому в діяльності воно є найбільш активним. Орієнтовно формами спілкування учнів є три: інтимно-особистісне, стихійно-групове та соціально-орієн­товане. Як свідчать дослідження, найбільш поширеною формою спілкування дітей є стихійно-групове, вона склалась у 56% учнів.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні