Технології захисту інформації

в мережі. Спаммерів можна поділити на дві групи. Першу становлять новачки, які тільки-но одержали доступ до Мережі та усвідомили, що можуть розсилати повідомлення куди завгодно і кому завгодно. Другу групу утворюють професіонали, які заробляють гроші на заздалегідь неправдивій рекламі типу «Отримай премію. . . », «Розбагатій. . . », «Швидко зароби. . . » і т.  ін. Про нечесність таких «бізнесменів» говорить хоча б їх небажання вказати свої справжні ім’я та координати;«винюхування» («sniffing») — сканування пакетів, які передаються в мережі для одержання інформації про користувача (-ів);«серверний трикутник» (Web-spoofing, Web-мистифіка­ція) — зловмисник, який проникає на сайт, змінює механізм пошуку так, що вся інформація, що її запитують користувачі, передається через якийсь інший сайт, де її, до того ж, можуть певним чином «обробити»;

мережні атаки, спрямовані на «зависання» серверів («Denial of service attack», DOS-attack, атака, що спричинює відмову від обслуговування) або уповільнення їхньої роботи різними способами («повені»). Найчастіше для реалізації таких атак використовуються пакети технологічної інформації та самі правила взаємодії серверів за мережними протоколами

Конкретні назви атак з’являються за назвами програм, що їх реалізують («pepsi»), позначеннями пакетів технологічної інформації («SYN», «UDP») або як похідні від інших слів («smurfing», перекручене «surfing» — серфінг, пересування за гіперпосиланнями). Фактично єдиний спосіб створити систему, абсолютно стійку до зовнішніх впливів, — припинити будь-які її зв’язки із зовнішнім світом. А мінімальним із погляду заходом є заборона доступу до Інтернет не для службових цілей.

3. Комп’ютерні віруси як загроза інформаційним системам

Вважають, що перші прототипи «електронних інфекцій» з’явились наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років у вигляді програм-«кроликів», які швидко розмножувались і займали системні ресурси, знижуючи таким чином, продуктивність комп’ю­терів. «Кролики» не передавались між системами і були результатом пустощів системних програмістів. Термін «комп’ютерний вірус» уперше вжив американський студент Фред Коен у 1984 ро­ці. Він поділив віруси на дві великі групи. До першої він відніс ті, які написані для певних наукових досліджень у галузі інформатики, а до другої — «дикі» віруси, вироблені з метою заподіяння шкоди користувачам. Сьогодні написання вірусів набуває ознак промислового виробництва, їх кількість вимірюється десятками тисяч, і розуміння цієї загрози має стати необхідною вимогою для кожного користувача.

Комп’ютерний вірус — спеціально написана невелика за розмірами програма, яка може створювати свої копії, впроваджуючи їх у файли, оперативну пам’ять, завантажувальні області і т.  ін. (заражати їх), та виконувати різноманітні небажані дії. Небезпечність вірусу зростає через наявність у нього латентного періоду, коли він не виявляє себе. Для маскування вірус може використовуватися разом з «логічною» або «часовою бомбою».

Кілька ознак зараження ІС вірусами:

припинення роботи або неправильна робота програм, які раніше функціонували успішно;

неможливість завантаження операційної системи;

зменшення вільного обсягу пам’яті;

уповільнення роботи комп’ютера;

затримки під час виконання програм, збої в роботі комп’ютера;

раптове збільшення кількості файлів на диску;

зникнення файлів і каталогів або перекручування їхнього вмісту;

незрозумілі зміни у файлах;

зміни дати і часу модифікації файлів без очевидних

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні