Текст як цілісність та його окремі компоненти. Методика редакторського аналізу композиції рукопису

в цьому плані журналістські тексти, в яких автор-оповідач і автор - реальна особа - збігаються. Цей збіг і є основною відмінністю публіцистичного авторського мовлення від художнього. І виявляється він у відвертості авторського "я", в емоційності викладу, в документальності матеріалу. Журналіст на відміну від автора художнього тексту прямо звертається до читача зі своїми думками, почуттями, оцінками. Образ автора в журналістському тексті - це авторське "я" журналіста, характер його ставлення до дійсності, що виявляється безпосередньо в прийомах опису, аналізу, оцінки.

Характер і вияви образу автора тут значною мірою залежать від жанрово-стильового різновиду тексту.

Суб'єктивація авторської розповіді в журналістському тексті є чинником ускладнення викладу. Між автором, оповідачем, персонажами встановлюються складні динамічні зв'язки. Це зв'язки між різними суб'єктивними сферами в журналістському тексті. Сфера автора - розповідь, зорієнтована на норми літературної мови. Сфера персонажа - діалог (пряма мова), що вільно включає розмовно-просторічні елементи. Сфера оповідача повністю або частково збігається зі сферою автора або зі сферою персонажа.

 Є чотири композиційно-стилістичні різновиди, що залежать від зв'язку "автор - оповідач":

1. розповідь від автора;

2. оповідача названо, але стилістично не виокремлено;

3. оповідача не названо, але стилістично виокремлено;

4. оповідача названо й виокремлено стилістично

У журналістських текстах використовують переважно перший вид. В образі автора, структурі його мовлення об'єднуються всі риси й особливості журналістського твору. Суб'єктивація авторської розповіді втілена в матеріалі (в умовних формах) та в організації матеріалу (в композиційних формах). Є, скажімо, т. зв. монтажні форми суб'єктивації (послідовний монтаж, повторення тощо). За допомогою форм суб'єктивації створюють експресивну напруженість викладу, стилістичну виразність тексту.

Редактор, аналізуючи композицію журналістського тексту, має зважати також на особливості діалогічних та монологічних структурних фрагментів у творі. Окремі дослідники вважають діалог, діалогічну єдність однією з логічних єдностей монологічного мовлення. Проте сам діалог може взаємодіяти тільки з такими логічними єдностями, як пояснення, роздум, опис, розповідь. Діалог можуть включати в повідомлення, але в цьому разі він дуже деформується: передає тільки загальний зміст сказаного, формальних же особливостей не бере до уваги.

Діалог у мас-медіа має два основні типи. Перший - діалог інформаційний - відносно простий структурно, нейтральний стилістично; "діалогічний розвиток" лінійний, або репліки прямо доповнюють (за змістом) одна одну, або репліку розвивають у повідомлювальний монолог. Газетний діалог у принципі ворожий до стихії розмовного мовлення, що цілком зрозуміло й виправдано, тому "відхилення від норми" (а нормативним, "нульовим" можна вважати діалог інформаційного типу) пов'язане зі структурно-семантичним ускладненням зв'язку між репліками і (що є ще більш характерним) між репліками персонажів і навколишнім текстом. Цим позначений другий тип мовлення -діалог сюжетний. Якщо інформаційний діалог є власне формальним, інформаційно незалежним, не пов'язаним із "сюжетом", скажімо, статті (його зміст можна легко передати й без допомоги діалогічної форми), це, так би мовити, суто зовнішня діалогізація тексту, - то сюжетний діалог має конструктивне значення. Автор у цьому випадку прагне до створення "драматизму" в зображенні, тобто до створення "діалогічної напруги", в основі якої лежить семантико-стилістичний зсув, певна суперечність між репліками (або між репліками й текстом).

Монологічне

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні