Текст як результат мовленнєвої діяльності

до того чи іншого стилю. Під стилем (від грецьк. stulos - «паличка для письма ») звичайно розуміють різновид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні. Тому стилі називаються функціональними. Функції можуть бути різними, тому диференціація стилів ґрунтується на різних підставах . Так, при орієнтації на відповідні сфери людської діяльності (наука, законодавство і діловодство, політика) виділяються «обслуговуючі» їх стилі - науковий, офіційно - діловий, публіцистичний. Усі вони призначені для передачі досить складного змісту і використовуються в офіційному спілкуванні  , дуже часто - у писемній формі . Прагнучи підкреслити цю особливість , три названих вище стилі поєднують, називаючи книжними . Їм протипоставлений розмовний стиль, що використовується у повсякденному спілкуванні, переважно в усній формі. Різновидами цього стилю є літературно - розмовний – мовлення  освічених людей у навчальних закладах, на виробництві , у закладах  культури;  ораторський (усне публічне мовлення ) - виступи на теми інтелектуального , ділового характеру; размовно  - побутовий – мовлення  у невимушеній, домашній обстановці, на відпочинку, на вулиці.

Мова художньої літератури, на думку дослідників, синтезує елементи всіх перерахованих стилів.  

Функціональні стилі

«Обличчя» кожного стилю визначають домінуючі стильові риси, характерні мовні засоби .

Своєрідні комунікативні якості наукового стилю - логічність, доказовість, узагальненість, неемоційність. Мовлення  характеризується наявністю книжних слів з узагальненим і абстрактним  значенням типу: позначення, функція, досвід, процесс; наукових термінів: адвербіалізація, імплікація, дискурс. Використовуються дієслова у формі 3 особи теперішнього  часу із семантикою «постійної дії»: кислота роз'їдає;  скорочення і т. п. Замість займенника однини «я» уживається множинне - «ми». Речення  наукового  мовлення  ускладнені, поширені , повні. Стиль призначений для повідомленнь  теоретичного характеру, пояснення причин явищ.

У висловленнях офіційно  - ділового стилю передаються точні дані , що мають практичне значення у сфері управління  суспільством на всіх його рівнях

Цьому стилю властиві чіткість, беземоційнісь , стандартність. Типові мовні засоби  з офіційним забарвленням : розкрадання, іменований, довести до відома й інші;  іменники з  суфіксами - ані, - івк, - ств, - ість (дані, указівка, відповідальність), дієслова в початковій формі (запропонувати, скасувати і т. д. ). Слова використовуються у прямих значеннях.  

Публіцистичний стиль вирішує задачу не просто повідомлення інформації, а певного  впливу на думки і почуття людей. Для нього характерні особлива виразність і емоційність, тому поширені образотворчі засоби - епітети, метафори, порівняння, інверсія і т. п.

Усне  публіцистичне (ораторське) мовлення , літературно - розмовний стиль поєднують елементи книжного і розмовного стилів, займають проміжне положення між ними. При цьому  ораторське  мовлення  - більш суворий  варіант літературної мови.

Домінуючі риси  розмовного стилю  - неповнота висловлювань  й емоційність - обумовлені «усністю» контакту, мета  якого - обмін враженнями, новинами , почутими чи побаченими . Мовлення  цього  стилю відрізняється вживанням розмовних слів і висловів, емоційно - оцінних лексем (вечірка,  світленький, будиночок, я тобі виїду). Речення розмовного   мовлення  прості, неповні, непоширені .

Функціональні стилі реалізуються у відповідних мовних жанрах. Так, до наукового відноситься стаття, реферат, монографія, до розмовно  - побутового - розмова, бесіда, суперечка і т. д.

Література:

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни.