Теоретико-методологічні засади дослідження соціально-економічного і правового захисту осіб що мають вади опорно рухового апарату
4. У зміст навчання мають бути введені спеціальні розділи, що спрямовані на розв’язання задач розвитку дитини, які відсутні у змісті освіти однолітка, що нормально розвивається.
5. Мають бути побудовані "обхідні шляхи" навчання, використані специфічні засоби, що не застосовуються у звичайній освіті.
6. Мають здійснюватися регулярний контроль за відповідністю обраної програми навчання реальному рівню розвитку дитини і для цього мають бути розроблені спеціальні педагогічні "інструменти", технології.
7. Має бути забезпечена особлива просторова і часова організація освітнього середовища.
8
9. Реабілітація засобами освіти не має закінчуватися періодом шкільного навчання. Практично така дитина має потребу в реабілітації засобами освіти протягом усього свого життя, хоча з віком її задачі будуть принципово мінятися.
10. Процес реабілітації засобами освіти має здійснюватися кваліфікованими фахівцями різного профілю, компетентними в рішенні задач корекції розвитку дитини в ході його навчання.
Із вищенаведеного виходе, що освітній принцип соціальної реабілітації дитини полягає в обов’язковому застосуванні освітнього, педагогічного компоненту в будь якому процесі реабілітації, що ставить за мету соціальну адаптацію та інтеграцію дитини з інвалідністю, тобто соціальну реабілітацію.
На закінчення цього розділу наведемо загально методологічні підходи, що можуть бути покладені у сучасну модель соціальної реабілітації дітей з вадами здоров'я [4]:
- відкритість соціальної реабілітації майбутньому, її динамічність та варіативність, у зв’язку з чим вона має знаходитись у процесі постійного пошуку і зміни, весь час формуючи нові орієнтири й цілі. Принципи відкритості, динамічності та варіативності мають за мету гнучкість "тактики” реабілітації, що виражається в якісному діапазоні її задач (наприклад, обумовленому характером вікового розвитку дитини, динамікою плину захворювання, специфікою актуальної життєвої ситуації в сім’ї тощо), розмаїтості технологій реабілітаційних заходів, що мають буди застосовані. В кінцевому випадку це припускає відмовлення від твердих стереотипів, має на меті пріоритет креативності під час складання програми та реалізації процесу реабілітації;
- інтеграція усіх способів освоєння дитиною світу;
- особистісна спрямованість процесу реабілітації, вільний розвиток індивідуальності, яка є головним його фактором;
- принцип реалістичності - що орієнтує на постановку реально досяжних цілей реабілітації, що виходять із можливостей дитини з вадами здоров’я, об'єктивних соціальних умов тощо (саме цей принцип диктує необхідність строгого індивідуального підходу при проведенні реабілітаційних заходів);
- безпосередня участь дитини та її батьків у створенні програми реабілітації, виборі змісту, форми, методів, місця, часу і темпів цього процесу;
- принцип гуманізму - ресурсу, що орієнтує на пошук позитивного,, для подолання „кризових ситуацій”, на актуалізацію потенційних можливостей, закладених у людині, що визнає абсолютну цінність людини, дитини, як особистості, його унікальність, право на свободу вибору (цей принцип є загально методологічним, універсальним – адже він підкреслює відсутність скільки-небудь істотних розходжень у підходах до хворої і здорової дитини).