Теорії та моделі соціальної роботи
Екологічна теорія акцентує увагу на взаємодії людей з оточенням, що, з одного боку, сприяє росту або затримує його і, отже, вивільняє людський потенціал; а з іншого боку – сприяє здатності середовища підтримувати різноманітність людського потенціалу або послаблює цю здатність. Сучасні прихильники зазначеної теорії розглядають індивіда у контексті не лише його соціальної системи, наприклад, сім’ї, що є складовою частиною громади, а й фізичного довкілля.
Майкл Ротері (канадський теоретик) зазначає, що людину завжди потрібно розглядати в контексті її оточення. Контекст визначається дуже багатьма чинниками, зокрема, такими, як різноманітні аспекти фізичного, соціального та культурного оточення. Важливість цих чинників є змінною (залежно від часу і місце знаходження людини). М. Ротері пропонує розглянути модель екологічної взаємодії людей з їхнім оточення у вигляді діаграми під назвою «люди у контексті»
Усі кола діаграми перетинаються у певних точках, хоча усі умовно позначені ними чинники контексту екологічної взаємодії людей з їхнім оточенням є порівняно незалежними.
Психологічний напрямок теорії соціальної роботи
Під значним впливом психодинамічної (психоаналітичної) теорії перебували на початку ХХ ст. . представники діагностичної школи. В основу цієї теорії покладено вчення австрійського невропатолога, психіатра і психолога З. Фройда про хвороби людини через конфлікт між вимогами підсвідомого життя (так званих несвідомих імпульсів) і їхньою реалізацією через норми поведінки в суспільстві. Етіологія неврозів, на думку З. Фройда, за своєю природою має сексуальний характер
Соціальний конструктивізм більшість теоретиків та філософів вважають швидше підходом, а не теорією. Він ставить під сумнів істинність теорії систем. Прихильники цього підходу намагалися вести пошук виключених ланок соціальних систем.
Біхевіоризм ґрунтується на теорії людської поведінки. Цей підхід розглядає всі види людської поведінки: здорову, очікувану чи патологічну як вроджену або набуту в результаті навчання і засвоєння досвіду.
Елементи теорії кризи широко застосовуються у сучасній канадській практиці у разі професійного втручання у кризові ситуації. Ця теорія розвинулась у шістдесяті роки ХХ ст. . (Дж. Коплан, А. Ліндеман). Дж. Коплан змоделював свою теорію кризи згідно з біологічною концепцією гомеостазу. Він переконаний, що психологічний стан індивіда теж вимагає певного балансу. Коли емоційно небезпечна ситуація виходить за межі контролю і людина нездатна справитись з нею, мобілізуючи набутий досвід захисного механізму, вона опиняється у стані кризи.