Типи текстів

огляд. іноді блок виведення знань включає до себе опис експерименту, що підтверджує існування певної нової закономірності або явища.  В ньому присутні наступні положення: яке саме явище досліджувалося, який воно має зв'язок із заявленою на початку проблемою; між якими двома або декількома ознаками розглядався зв'язок, у чому полягає новизна цього експерименту, у чому суть приладу, використаного у експерименті; які отримані показники і як саме вони фіксувалися; в яких умовах відбувався експеримент; які отримані факти, як вони інтерпретовані, наскільки однозначна саме така інтерпретація.

В описовому тексті надається характеристика будь-якого явища; розгорнутий опис його видів або ознак, властивостей, функцій. У випадку, коли надається характеристика його видів, структура тексту є класифікацією, в якій називаються різноманітні варіанти цього явища. У випадку, коли опис явища є детальна характеристика його особливостей, схема тексту має інший вигляд. Нарівні із вказаними характеристиками описуваного явища або замість них можуть також описуватися умови його виникнення або зникнення; фактори, що сприяють або гальмують його розвиток; компоненти, з яких воно складається, фактори, що впливаються на нього, й ті, на які впливає воно.

Оповідний текст містить інформацію про різноманітні дії, події, перетворення об'єкту. Ця інформація складає сюжет тексту: з чого все починалося, як далі розвивалися дії, чим все закінчилося. У найпростішому випадку перед нами звичайний ланцюжок подій, що розвиваються в одному напрямку. У більш складних випадках - декілька різноманітних, пов'язаних або не пов'язаних між собою ланцюжків дій.  Розуміння оповідного тексту припускає чітке прослідження причинно-наслідкових зв'язків між подіями. При характеризуванні кожної події виділяються: причини її появи і викликані цим наслідки; умови, при яких вона відбувалася; етапи відбування головна діюча особа цієї події.

М. М. Бахтін виводить природу стилю із природи жанру. "Стиль нерозривно пов’язаний з певними, тематичними єдностями і, що особливо важливо, з певними композиційними єдностями: з певними типами побудови цілого, типами його завершення, тинами ставлення мовця до Інших учасників мовленнєвого спілкування (до слухачів чи читачів, партнерів, до чужої мови і т. п. )

Стиль входить як елемент в жанрову єдність висловлювання". Загальна характеристика стилів і жанрів мовлення подана у Додатку А. Однією з найповніших класифікацій дискурсів є класифікація Г. Почепцова. Він виокремлює теле- і радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР), рекламний дискурс, політичний, релігійний (фідеїстичний) дискурси.

Теле- і радіодискурс. Передбачає невимушеність, неофіційність. Автори теле- і радіопередач створюють зна-ковий образ живого мовлення. Мовець (диктор) і слухач (глядач) перебувають у різних точках простору і часу, не можуть коригувати мовлене і почуте (наприклад, перепитати). Темп подавання (відбору) інформації не залежить від слухача (глядача). Статус мовця — офіційний, слухача (глядача) — неофіційний.

Теледискурс поєднує слово і зображення, що є особливим семіотичним «синтаксисом» зі складними правилами. Теледискурс - це не лише процес телемовлення, а й мелодика (інтонація) звукового ряду, відтворення зображення на екрані, яке має бути простим, зрозумілим. Воно не повинно відвертати увагу і одночасно відкривати те, що людина хоче побачити.

Газетний і політичний дискурс. У газетному дискурсі існує розрив у просторі й часі для автора та читача. На відміну від усної комунікації, він розлогіший, повніший, аргументованіший. Оскільки має писемну (друковану) форму, то відбір слів, конструкцій відбувається за законами писемного (друкованого) спілкування. Значну увагу приділяють не лише змісту, а

1 2 3 4 5 6 7