Типологія текстів

напрям. У межах цього напряму здійснюють класифікацію текстів за:
  • мірою спонтанності (спонтанні та підготовлені);
  • мірою алгоритмізованості/евристичності – фіксовані (наприклад, заповнення формуляра), напівфіксовані (тексти різноманітних сфер людської діяльності);
  • мірою експліцитності/імпліцитності у втіленні задуму.

Власне комунікативний напрям. У його межах виокремлюють:

  1. тексти, спрямовані на процес. Вони не позначаються на стосунках комунікантів і внутрішньому стані адресата; пов'язані з емоційними потребами комунікантів і реалізуються як спосіб проведення часу. До них належать розповіді, традиційні мемуари, науково-популярні тексти тощо;
  2. тексти, спрямовані на результат: ділові листи, наукові тексти, художня література високого рівня.

У цьому напрямі можуть актуалізуватись найрізноманітніші аспекти комунікації: пов'язані з інтенціями комунікантів, типом комунікативного процесу, до якого належить текст (наукове, побутове тощо мовлення), прагматичною ситуацією, комунікативними стратегіями автора, комунікативною ефективністю, соціальними аспектами комунікації.

Функціонально-прагматичний критерій. Враховує суб'єктивну міжособистісну модальність, дозволяє стверджувати про деонтичні (нормативні, або приписові) (договори, державні акти, постанови, інструкції, накази тощо), аксіологічні (оцінні) та епістемічні (дескриптивні, описові) тексти (наукові, ділові тощо).

Існують і суміщені типології за найрізноманітнішими критеріями. Так, Т. Радзієвська класифікує тексти за їх «поведінкою» у межах певних типів комунікації. Вона виділяє наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, відозви, звернення, листи, астрологічні та економічні прогно-зи, побутові розповіді, анекдоти, прогнози погоди, ворожіння та ін.

Останнім часом існуючі класифікації доповнили двома типами текстів — прецедентним і патогенним. Вони поєднують у собі ознаки різних текстів, їх комунікативна роль у суспільстві зростає.

У наукових дослідженнях вживаються різні терміни: прецедентний текст, прецедентний феномен, логоепістема (яка включає в тому числі і прецедентний текст), прецедентний культурний знак, хоча у всіх випадках йдеться про апеляцію до культурної пам’яті соціуму. Проте, якщо врахувати той факт, що апеляція до концептів, які включені у концептосферу носіїв певної мови може здійснюватись як вербальними (текстовими), так і невербальними засобами, більш логічним у взаємозв’язку з категорією інтерсеміотичності є використання терміну “прецедентний знак”, який може апелювати не тільки до культурного, але й політичного, наукового і т

п. концепту, тобто бути знаком будь-якої життєвої ідеології суспільства (чи окремих соціальних груп, а також окремих індивідів як членів таких груп). Перефразовуючи Г. Г. Слишкіна, можна сказати що, “прецедентні знаки вписані в ідеологічний контекст епохи”. Під прецедентним ми розуміємо як мовний, так і немовний знак, який апелює до попереднього прикладу, активізує його у свідомості мовця/слухача у якості прецедента.

Важливою ознакою прецедентного тексту є семіотичний спосіб його існування, тобто актуалізація його змісту натяком, відсиланням, ознакою, цитатою.

Часто виокремлюють патогенний текст. Ідеться про негативний вплив на «споживача», негативний перлокутивний (вплив на свідомість та поведінку адресата) ефект тексту.

Однак поняття “патогенний” і “шкідливий” слід розрізняти. Патогенний, як правило, завжди шкідливий, але шкідливий не завжди патогенний. Наприклад, шкідливий для злочинця звинувачувальний вирок не є патогенним текстом для суспільства.

Визначення патогенності тексту залежить від законодавчих і етичних норм у країні. Тобто патогенним можна вважати текст, який заборонений законом і не вписується в домінуючу суспільну мораль. Однак і цей критерій не € абсолютним. Наприклад, тоталітарні тексти періоду фашистської Німеччини чи колишнього СРСР були певною мірою патогенними, але не суперечили чинному законодавству цих країн.

До патогенних відносять тексти:

  • спрямовані на підрив
1 2 3