Типологізація конфліктів
З'ясувавши теоретичні засади типологізації конфліктів, визначимо ті групоутворючі ознаки, за якими ми зможемо диференціювати та об'єднувати в групи соціальні конфлікти.
1. Функції, які виконують конфлікти у макро- та мікросере-довищі, показують функціональність конфліктів у тому смислі, що конфліктна взаємодія змінює як поведінку, психіку, діяльність опонентів, так і ту сукупність зв'язків, яка існувала в до-конфліктній ситуації у соціальному середовищі.
2. Суспільні сфери, де виявляється конфлікт, значною мірою модифікують конфліктну взаємодію, визначають стратегію і тактику поведінки сторін, пред'являють вимоги до наступного переговорного процесу. Саме в цих сферах формується об'єктивний аспект конфлікту та предмет переговорів. Так, зокрема, спец-іалісти-політологи (М. Томенкота інші) вважають, що політична сфера суспільства принципово конфліктна, бо завдання політичної влади — приводити до покори непокірних.
3. Кількість та якість сторін конфлікту у більшості джерел з конфліктології ставиться на перший план, адже учасники конфлікту формують об'єктивний і майже повністю суб'єктивний аспекти конфлікту. Багатосторонні конфлікти у сфері міждержав-них відносин та зовнішньоекономічній сфері являють собою особливо складну проблему при визначенні стратегії їх вирішення.
4. Провідні та другорядні причини є важливими типоутворю-ючими чинниками, а знання причин дозволяє ефективно регулювати конфлікти або запобігати їх появі
5. Динамічні характеристики: характер виникнення, особливості перебігу, спосіб затухання або вирішення свідчать про те, що конфлікт, крім статики, має й динаміку, розгортається у напрямку загострення (ескалації) чи затухання (реескалація).
6. Ступінь тривалості та напруги показує, наскільки непримиренними стали позиції сторін, які наслідки, від трагічних у міжнаціональних, міжетнічних конфліктах, до емоційно нейтральних у конфліктах по горизонталі в наукових установах
слід очікувати.
7. За станом ділових відносин конфлікти можуть значно варіювати і водночас демонструвати досконалість, узгодженість чи навпаки — показувати необхідність змін у середовищі, де виник конфлікт.
Основні типи конфліктів
У повсякденному житті, в практиці управління в нашому суспільстві переважає погляд, що конфлікти в цілому — функціонально негативні. Наукова традиція західної конфліктології (М. Вебер, Р. Дарендорф, Л. Козер) заснована на позитивному ставленні до конструктивних конфліктів. Але в реальному процесі життєдіяльності у змісті конфліктів мають місце конструктивний та декон-структивний функціональний блок. Таким чином, з точки зору функціональності (конструктивності) всю сукупність соціальних конфліктів можна поділити на такі, що мають:
• Переважно конструктивні функції;
• Переважно деструктивні функції;
• Нейтрального функціонального навантаження. Методологічне значення типології конфліктів на основі функціональності виявляється у формуванні 3-х поглядів на конфлікт:
• позитивний, бо він підвищує продуктивність праці, оновлює методи діяльності, покращує стосунки між тими, хто нещодавно вів конфліктну боротьбу, є своєрідним індикатором проблемних сторін діяльності керівництва (влади);
• негативний, тому що конфлікт веде до марнування ресурсів, витрат часу на боротьбу і з'ясування відносин, створює психологічне напруження, виникають обопільні образи;
• зважений погляд на конфлікт у залежності від того, який конкретно зміст у ньому переважає.
Основними суспільними сферами, де відбуваються конфлікти в широкому і вузькому