Традиційні види господарської діяльності, народних промислів та ремесел українців
Час Володимира і Ярослава Мудрого був позначений пошуками нових архітектурних форм. Як результат цих пошуків – Софія Київська, неповторна архітектурна – художня споруда з її багатоповерховою гармонійною композицією. На початку ХІІ ст. у Київській Русі відчувається вплив церковних канонів хрестово-купольних соборів. Зразком цього стилю був Успенський собор Печерського Монастиря. За його типом кілька століть на Русі будували кафедральні, соборні, монастирські храми.
Доля цього собору дуже сумна: довгий час вважалося, що його знищили фашисти, які заздалегідь вивезли коштовні мистецькі цінності. Каталог виставки “Втрачені архітектурні пам’ятки Києва”, виданий українським музеєм у Нью-Йорку 1982 р. , подає іншу інформацію: за достовірними даними, радянські війська при відступі замінували Успенський собор радіокерованими мінами, які приводилися в дію з-за лінії фронту. Безперечно, ця справа потребує розслідування.
Нині на території Києво-Печерської лаври є залишки руїн Успенського собору, а також у музеї демонструється макет храму, що був одним з найкращих зразків українського бароко. Звичайно, християнство принесло на нашу українську землю і чужинецький архітектурний стиль. Ці зразки візантійської архітектури досі стоять по містах і селах України. Навіть войовничі атеїсти після жовтневого перевороту не змогли перевершити в жорстокості християнських фанатиків, які змели з лиця землі наші національні святині, знищивши і будь-які згадки про нашу традиційну архітектуру, культові споруди язичницької доби. І якщо нині відбудовуються і поповнюються зруйновані церкви, то чому не відновити і язичницькі святині?
У Новгородських землях поступово складалися свої місцеві архітектурні традиції і школи. В інших містах Київської Русі – Чернігові, Переяславі, Володимирі-Волинському – будувалися собори, церкви, замки за київськими зразками, але кожна споруда мала вже і певні місцеві традиційні елементи
Під час татаро-монгольської навали будується багато фортець і укріплень. Ці вежі, споруджені за часів Данила Галицького в Любліні, Столпі, Кам’янці-на-Лостні, Чарторийську.
Одним із шедеврів світового значення був і Михайлівський Золотоверхий собор, збудований у 1108-1113 рр. на Михайлівській горі за князя Святополка Ізяславовича, онука Ярослава Мудрого (Михайлівський Золотоверхий собор був по-варварському знищений у 1934 р. На місці собору планувалося спорудити урядові будівлі).
Минали століття, одне покоління змінювалося іншим, змінювались і традиційні форми архітектури: епоха Відродження принесла в Україну пишноту орнаментів, багатство декору будівель у стилі бароко. XVIII ст. позначилося будовами в стилі класицизму, розкішними панськими маєтками з величними палацами і парками. У будівництві ж народних жител і далі зберігаються і розвивають давні традиції народу, які часто впливали і на творчість професійних майстрів.
ХХ ст. принесло в будівництво новий будівельний матеріал – залізобетон. Так технічний процес сприяв занепаду архітектури, яка з провідної галузі мистецтва перетворюється у жертву уніфікації і спрощення. Все більше будується громіздких, похмурих споруд, шкідливих для здоров’я людей.
Нехтують давні традиції народу, вироблені і випробувані багатьма поколіннями.
Інтер’єр українських жител простий, але надзвичайно декоративний вишитими рушниками, тканими ліжниками, керамікою, різьбленням тощо. Ці традиції зберігаються й до нині, незважаючи на значний розвиток промислового виробництва товарів народного вжитку. В ХХ ст. під впливом міської моди, звичайно поширилися сучасні