Творчість Л.Стерна

сплав розчуленої чутливості, самозамилення й лукавого глузування над собою. І все це завуальовано гумором, за допомогою якого автор коментує описуване. Перед читачем розкривається душа людини в процесі переживань минулого й побаченого. Такий опис "зсередини" з'являється в англійській прозі XVІІІ ст. уперше.

Однак герой часто засуджує себе поверхово. Точніше, Йорик не завжди хоче судити себе "по совісті". Адже його вчинки суперечать тому ідеалу, за який він стоїть. Так, його чванлива цнотливість постійно приходить у зіткнення зі спокусами, що зустрічаються йому на шляху. А в страху перед Бастилією він готовий принизитися до лестощів знатному вельможі. Сам Йорик часом почуває ці протиріччя. "Мені було б неприємно, - зізнається сентиментальний герой, - якби мій недруг заглянув мені в душу, коли я збираюся просити в кого-небудь заступництва". . . "Скільки низьких планів мерзенного обігу склало по дорозі моє раболіпне серце! Я заслужив Бастилії за кожний з них!"

Поверховість самоаналізу в Йорика пояснюється не тільки тим, що герой бреше самому собі, намагаючись здаватися краще, ніж він є. Іноді Стерн свідомо не до кінця досліджує причини поведінки, надаючи читачеві самому розв’язати те або інше складне психологічне завдання. Так, у книзі виникає своєрідний підтекст. Що рухає Йориком, коли він кидає гнівні філіппіки про волю побачивши шпака сидячого в клітці? Обурення проти рабства або ж побоювання за власну незалежність? Автор не дає відповіді на подібні питання, та й читач не завжди в змозі відповісти на них

Відповідь може бути двоякою. І ця двозначність рішення заздалегідь закладена в характері героя. У ньому не існує крайностей - добра й зла. Але й істина в нього теж відносна. Стерн назавжди відмовляється від твердження просвітителів про те, що людина - істота, що розумно вирішує свої проблеми. Його герой повсякденний і тому він - антираціоналіст.

Іноді афектація героя ставить його в смішне положення. А він не зауважує цього: "Я сів поруч із нею, і Марія дозволила мені витирати сльози моєю хусткою, коли вони падали, - потім я змочив його власними слізьми, потім слізьми Марії - потім своїми - потім знову втер їй її сльози - і коли я це робив, я почував у собі невимовне хвилювання, що неможливо пояснити ніякими сполученнями матерії й руху". Так описує Йорик свою зустріч із дівчиною, що зійшла з розуму від любові, попутно роблячи випад проти матеріалістичного вчення про джерело почуттів. Але Стерн однаково жартує й над вульгарно-матеріалістичним поясненням того, як зароджуються почуття, і над надмірною екзальтованістю свого героя.

Портрет героя неоднозначний, але психологічно точний. Йорик сприймає протиріччя людської натури як щось неминуче й неминуще. Бачачи обмеженість людських можливостей і ще більше обмеженість здатності пізнання людини, вона може лише гірко посміятися над цими протиріччями, але не намагається нічого виправити. Непотрібним і марним вважає він і сатиричне висміювання дійсності. Звідси й виникає рівнозначне сприйняття добра й зла, демонстративна аморальність.

Суть мистецтва Стерна, по вираженню И. Верцмана, у тім, що він проголосив своїм девізом "мудрість, що вболіває в оболонці блазнівського гумору над трагічним ходом життя".

"Сентиментальна подорож" стала кульмінацією в розвитку англійського сентименталізму, а Йорика можна назвати провісником героя нового типу, що буде розроблений пізніше в реалістичній прозі XІ сторіччя.

Листи Стерна і його "Щоденник для Елізи" також представляють не

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12