Твори Івана Франка для дітей

не вмерли від численних хвороб у дитинстві і попри тисячі перешкод дісталися до університету, - вище майже нереальне, заледве не фантастичне. Тож І.Франко транспонував свій первісний задум із казково-фантастичної площини, від якої залишилися хіба окремі рудименти в художній канві оповідання, у площину реалістичну.

Із підзаголовком “Казки” вперше було опубліковано й невеликий прозорий твір “Будяки”, який невдовзі, як і “Хома з серцем і Хома без серця”, увійшов до Франкової збірки “Місія. Чума. Казки і сатири”.

Поетика тексту і справді виявляє високий ступінь вторинної художньої умовності. Проте це умовність не власне казкового, а радше алегорично-параболічного типу.

У центрі твору – жвава бесіда між учителем та учнем. За цими умовними постатями вгадуються силуети євангельської пори – Христа і його послідовника – апостола. Ситуація, щоправда, дещо апокрифічна: у Франка учитель посилає учня в світ нести людям світло істини (ця передісторія, так би мовити, “винесена за дужки” твору, хоча й легко прочитується з розмови персонажів), проте той повертається зневіреним і просить у наставника пораду. Лагідний та розважливий учитель повчає свого ображеного учня – він розповідає алегоричну історію з прихованим сенсом, пояснює і коментує її: Виглядає так, що твір побудовано за жанровою моделлю багатьох євангельських притч.

Відтак у тексті “Будяків” чітко відокремлюються два композиційні елементи: вставне оповідання (розповідь учителя про будяки), яке в загальному контексті набуває жанрових ознак притчі, і його ситуативне обрамлення (звернення учня до наставника й початок їхньої розмови та фінальне роз’яснення сенсу вчителевої оповіді).

Будяки – це уособлення людей, які породжують в суспільстві, на просторій громадській толоці”, стільки брехні, стільки фарисейства, стільки дрібної злоби, і безтямності, і нещирості. Такі люди – будяки, на щире переконання вчителя (та й самого І.Франка). Мають зникнути, “перевестися”, але лихо само не мине – для цього потрібно докласти чималих зусиль.

Уважний аналіз низки Франкових творів, елементом паратексту яких виступає лексема “казка”, засвідчує детермінологізацію цього жанрового означника у структуру художніх текстів.

Проте водночас, як ми бачимо. Окремі поодинокі жанрові прикмети казки так чи інакше виявляються у творах неказкової жанрової природи.

 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Франко І. Зібрані твори. : У 3 т. – К. 1973.
  2. Тихолоз Н. “Як дітям мати, з любові..” (Етика і поетика Франкових казок)// Дивослово. – 2003. - № 11. – С. 2-6.
  3. Тихолоз Н. “Від казки до анти-казки: казковість як компонент паратексту у творчості Івана Франка” // Слово і час. – 2005. - №4.
  4. Горак Р. “Маловідоме про родину Франка” // Літературна Україна. – 2005. № 8.

 

1 2 3 4 5 6 7 8