Україна і СНД - відносини та співпраця

style="font-size: До створення СНД у різних країнах поставились по-різному, але всі зазначили одне: мінсько-алмаатинський акт - це остаточний розпад колишнього СРСР. У виступі на міжнародному Бер-тельсманівському форумі в Німеччині 4 квітня 1992 р. Л. Кравчук так визначив розуміння нового "несоюзного утворення": "СНД не є ані державою, ані наддержавою. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин СНД - це форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами".

Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алмаатинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р. Зауважимо, що головними полюсами СНД, як передбачав професор університету Джона Гопкінса і консультант з питань зовнішньої політики президента Б. Клінтона М. Мандельбаум, стали Росія й Україна.

Справжні наміри Росії щодо СНД, колишніх республік СРСР розкрив затверджений 14 вересня 1995 р. Президентом РФ Указ "Стратегічний курс Росії з державами учасниками Співдружності незалежних держав". По суті, відкрито висувалося завдання забезпечення домінування Росії на території пострадянського простору, і цю "зону інтересів" мали розуміти не лише "треті країни", а й міжнародні організації. Президент України Л. Кучма, перебуваючи з візитом в Аргентині у жовтні 1995 р. , так оцінив указ Б

Єльцина: "Цей курс нас не влаштовує. Ми про це сказали вголос. Борис Єльцин був борцем проти імперії і за демократію і ми б хотіли, щоб він не відходив від цих позицій".

Навряд чи можна погодитись з твердженням деяких політологів, що значення СНД для України після "розлучення" республік вичерпалось і лише небажання загострювати відносини з Росією та сподівання на російську допомогу у розв'язанні особистих проблем змушують українських діячів толерантно ставитись до Співдружності.

Відношення України до СНД від самого початку було зваженим і послідовним. Верховна Рада України Угоду про Співдружність ратифікувала 12 грудня 1991 р. із відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. З метою припинити різне тлумачення Мінської угоди 20 грудня 1991 р. була прийнята заява Верховної Ради України "З приводу укладання Україною Угоди про Співдружність незалежних держав", де наголошувалось, що Україна заперечує перетворення Співдружності незалежних держав "на державне утворення із своїми органами влади і управління" і "надання Співдружності незалежних держав статусу суб'єкта міжнародного права".

Заява Верховної Ради України зобов'язувала керуватися нею у діяльності всі структурні ланки виконавчої влади на чолі з Президентом України. її значення для подальшої позиції України у Співдружності було надзвичайно важливим. Україна чітко визначила умови участі в СНД, які стали на перешкоді Росії перетворити Співдружність на нове державне утворення, сприяли активізації діяльності України як суб'єкта міжнародних відносин.

Подальше обґрунтування позиції України до СНД містилось у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. "Про основні напрями зовнішньої політики України", що розглядала СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнював повномасштабні двосторонні відносини.

По суті, упродовж всього першого етапу функціонування Співдружності чітко простежувались дві концепції відношення до СНД: політична (російська) й економічна (українська). Виступаючи з нагоди 5-річчя СНД, Президент України

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні