Україна у світовому політичному процесі

відіграють певну роль у світовій політиці, слід назвати також Лігу арабських держав, Асоціацію країн Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанську Раду, Організацію Африканської єдності, ЮНЕСКО. З середини 80-х рр. у міжнародних відносинах відбуваються принципові зміни значною мірою під впливом нових підходів, нового мислення.

 

2. Тенденції розвитку сучасної світової політики

Перша пов’язана зі зміцненням і розвитком національної державності, виходом національних спільнот на міжнародну арену як самостійних суб’єктів міжнародної політики (розпад “соціалістичної співдружності”, розпад СРСР, ліквідація РВЕ і Організація Варшавського Договору (ОВД)).

Друга: універсалізація цінностей, на які орієнтуються учасники міжнародного спілкування сприяє посиленою тенденції до гуманізації міжнародної політики.

Третя: тенденція до всесвітньої інституалізації, що знаходить своє відображення в розвитку загальноєвропейському процесі, в утворення інституціальних форм широкої міжнародної співпраці.  

 

3. Україна у світовому політичному процесі

Новий етап для участі України в розвитку світової цивілізації розпочався із 16 липня 1990 p. , коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У цьому історичному документі зазначалося, що Україна "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій. . . " Після прийняття Акта про незалежність України 24 серпня 1991 р. перед вітчизняним Міністерством закордонних справ постали нові відповідальні завдання, які потребували нових підходів, реформування структури МЗС, формування відповідної законодавчої бази.

Велике значення для нової української держави мало визнання її незалежності з боку світового співтовариства. Уже на другий день після всенародного референдуму 1 грудня 1991 р. нову державу визнали Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4-го — Латвія й Литва, 5-го — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія, а 25 грудня — США

Загалом за грудень 1991 р. Україну визнали 68 країн. Упродовж 1992 р. незалежність України визнали ще 64 держави. Однак уже в перші роки незалежності в стосунках з головним північним сусідом — Росією — виникло чимало розбіжностей в геополітичних інтересах. Росія розглядала всю територію колишнього СРСР як сферу своїх інтересів, а СНД як зародок нового державного утворення під своєю егідою. Тому Москва намагалася повернути втрачені лідерські позиції СРСР в європейському регіоні. На противагу цьому Україна, як незалежна держава, заявляла, що свої відносини з іншими країнами будує на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Так, поважаючи волю населення Криму, Верховна Рада в лютому 1992 р. ухвалила закон про відновлення автономної республіки. Натомість у 1993 р. Державна Дума Росії висунула територіальні претензії до України стосовно Криму і Севастополя. Каменем спотикання в українсько-російських взаєминах став Чорноморський флот, на який претендували обидві держави. У 1994 р. лише близько 20 % кораблів флоту залишилося Україні, а 80 % перейшло під російську юрисдикцію. Позиції наших країн не збігаються в питаннях Російсько-Білоруського союзу, Ташкентського договору, стратегії подальшої інтеграції СНД, іноземних боргів та майна колишнього СРСР тощо. Лише в 1997 р. було підписано Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною і Російською Федерацією. Минуле десятиліття існування незалежної української держави і час підтвердили правильність політики Києва щодо співпраці з колишніми радянськими республіками — розвивати насамперед двосторонні стосунки, що забезпечує, у свою чергу, реалізацію національних інтересів нових держав,

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні