Українська літературна мова початкового періоду та формування її на народно-розмовній мові

до Росії року 1708-го, а в березні цього року цар наказав надалі вживати в друкарнях самого нового письма; тільки для церковних книжок осталася стара кирилиця. Так постав у Росії той шрифт, який звичайно зветься гражданкою, для відрізнення від письма церковного. Тоді ж заведено й т. зв. арабські цифри замість стародавніх буквенних. Це нове письмо відразу поширилось серед усіх слов’янських народів, що вживали кирилиці; найпізніше дійшло воно до Галичини — тільки року 1842-го.

Запровадження нового письма не було на користь українській мові; наприклад, воно вже не знало букви ґ, що ввійшло до нашого письменства з кінця XVI віку.  

Перетворення української Старшини на панство чи дворянство, що так пильно робив гетьман Мазепа, досягло з часом своїх верхів, і ця старшина зовсім відірвалася від свого народу. І український народ позостався сиротою, став "мужиком", а українська мова — "мужичою мовою". І це було справді так: на Правобережжі, що року 1667-го знову відійшло до Польщі, вся українська інтелігенція попольщилась і покатоличилась, а на Лівобережжі — помосковщилась. Позостався сам простий народ, темний "мужик", що відданий був у кріпацтво панам по обох боках Дніпра.

Народ говорив тільки "мужичою" мовою, від якої з погордою всі відверталися. Навіть простому народові доводилось сильно терпіти за незнання московської мови. Так, "Історія Русів" розповідає, що за час Прусської війни 1755 року, де українці в великому числі брали участь, московські начальники, "считая украінцев на ряду доларів і камчадалів, вгоняли в чахотки іли іпохондрії за одно своє нарічіє, і что они не скоро понимали виговоривать тогдашнія преізящния реченія: намнясь і намедні, і придомков їх — ушь і кабишь".

Українська поміч у творенні російської літературної мови була велика й помітна

Поминаючи старші часи, в XVII віці, а особливо по акті 1654 року, український вплив на російську літературну мову все був великий. Українська книжна "славенороська" мова легко ширилася в Москві; так наприклад, Сильвестер Медведів перейняв її і писав тією ж мовою, що й його вчитель Симеон Полоцький. Реформи Петра І міцно притягли до нього українців і сильно впливали на витворення українсько-російської спільноти. В мові Ломоносова, Сумарокова й ін. немало українських рис, а в наголосах їхніх віршів український вплив зовсім помітний. І росіяни, і українці, здавалося, творили один спільний "общеруський язик".

Коли з року 1721 по всій Росії повелися нові школи, вчителями туди пішли майже самі українці, і ці вчителі-українці сильно впливали на розвій російської літературної мови, рознесли по всіх закутках і правопис М. Смотрицького, й українську вимову. Скажемо, ці вчителі навчали, що Ђ пишеться там, де по-українському чуємо і. Звичайно, правило це, що було живим і розумним у нас в Україні, було дивним, скажемо, десь у Новгороді чи Смоленську або в Тобольську. І як це не дивно, правило це було рознесене по всій Росії, і воно міцно трималося там чи не все XIX століття.

Пізніше, коли вже забули про вчителів-українців, не раз здіймалася лайка проти цього дивовища, цього дивного в московській мові правила. Так, р. 1828-го про це писав К. Хабаров: "Говорять, лишите Ђ во всЂхъ

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні