Українське Православ’я - старі проблеми у новому сторіччі

План

Вступ.  

Українська Православна Церква.  

Українська Православна Церква Київського патріархату.  

Українська Автокефальна Православна Церква.  


Вступ

Якби всі православні общини України об’єдналися під омофором одного першоієрарха, то ця Церква була б найчисленнішою помісною Церквою у світі (близько 15 тисяч парафій). На жаль, щоб таке об’єднання відбулося, потрібен збіг кількох чинників: однодумність православного єпископату з питання помісності, набуття нового канонічного статусу Українською Церквою і визнання його світовим Православ’ям, нарешті, гідна кандидатура на посаду першоієрарха об’єднаної Церкви. Із цих трьох чинників нині є тільки один — тому що навіть недруги й ідейні опоненти Блаженнійшого митрополита Володимира сходяться на тому, що він є ідеальною кандидатурою на роль предстоятеля помісної Церкви. . . Богослов-еклезіолог, людина європейської культури і справжньої чернечої смиренності, цей ієрарх має авторитет у найрізноманітніших церковних і політичних колах. Чи стане митрополит Володимир першим канонічним главою об’єднаної помісної Церкви? Виключати цього не можна, але нині, на жаль, Українське Православ’я все ще розділене.

Як писати про ситуацію в Україні, яку термінологію обирати? Відповідно до офіційного еклезіологічного погляду Української Православної Церкви, до якої належить автор цих рядків, і УПЦ КП, і УАПЦ не мають повноти церковності. Отже, їх потрібно іменувати не церквами або юрисдикціями, а конфесіями. Проте, оскільки ця публікація відбиває окрему думку автора, ми вдаємося до поширеної в Європі традиції іменувати релігійні організації, зважаючи на їхні самоназви

Українська Православна Церква

УПЦ — одна з найчисленніших Церков православного світу (близько 10 тисяч парафій), яка має статус самокерованої Церкви у складі Московського патріархату. De facto права УПЦ прирівняні й навіть частково перевищують статус автономної Церкви. Проте головною проблемою УПЦ нині все ще є непевність її канонічного статусу. Хоча автономний статус цієї Церкви мовчазливо визнається православним світом, у церковному диптиху (офіційному «списку» помісних Церков) Українська Церква не згадується. Таким чином, формально ситуація має, м’яко кажучи, нелогічний вигляд. Адже диптих, який визнається РПЦ, містить такі нечисленні й канонічно несамодостатні Церкви, як Японська і Сінайська. Перша на правах автономної входить до складу Московського, а друга, в аналогічному статусі, до складу Єрусалимського патріархату і складається з одного монастиря й одного (!) єпископа.

Крок за кроком УПЦ розширює свої канонічні права. Проте, на думку експертів, реальні права незалежності, якими нині користується УПЦ, багато в чому пов’язані з особистим авторитетом її глави — Блаженнійшого митрополита Володимира. А це означає, що такі права можуть бути скорочені, коли на чолі УПЦ стоятиме інший, менш авторитетний і впливовий у Руській Церкві ієрарх. Таким чином, УПЦ потребує формального закріплення своїх нинішніх прав, оскільки в майбутньому непевність її канонічного статусу може призвести як до звуження реальної незалежності, так і до конфлікту з Москвою (адже ніщо так не провокує конфлікти, як непевність). Новий канонічний статус допоміг би й у діалозі УПЦ з іншими православними юрисдикціями в Україні. Адже не секрет, що авторитет митрополита Володимира поширюється далеко за межі УПЦ. Що ж заважає ієрархам з інших православних юрисдикцій об’єднатися нині навколо

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні