Українські військові формування у роки першої світової війни

Українські військові формування у роки першої світової війни

Війна обернулася трагедією для українського народу. 3,5 млн українців було мобілізовано до російської армії, а 250 тис. українців Галичини й Буковини – до австро-угорської.

Воєнне протистояння обох імперій розкололо національно свідоме українство. Відверто проавстрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада (ГУР) на чолі з К. Левицьким. ГУР являла собою міжпартійний блок із представників радикальної, соціал-демократичної, націонал-демократичної партій. ГУР звернулася до українського народу з Маніфестом, у якому, зокрема, зазначалося: «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. . . яке знайшло захист в конституційному ладі австрійської держави. . . Нехай українське громадянство віддасть всі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!»

У 1914 р. з ініціативи ГУР було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС).

У травні 1915 р. Головна Українська Рада реорганізувалась у Відні в Загальну Українську Раду – єдиний і найвищий представницький орган українського народу Східної Галичини. Рада домагалася від австрійського уряду впровадження української адміністрації та шкіл у приєднаних районах Холмщини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини й утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримала ідеї незалежної України, але задовольнила низку другорядних вимог, зокрема щодо організації окремих таборів для військовополонених українців

У таборах засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням української національної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. Із часом з українських полонених у Німеччині та Австро-Угорщині було створено відповідно дві дивізії – «синьожупанну» і «сірожупанну», названі так за колір форми.

5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили створення самостійного польського королівства, що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії, а згодом і Галичини. На знак протесту Загальна Українська Рада саморозпустилася. Керівництво українським рухом на західноукраїнських землях зосередилося в українському парламентському представництві.

У той же час політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз визволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі Української соціал-демократичної партії (УСДРП) – А. Жук, Д. Дорошенко, Д. Донцов, і Української соціал-демократичної спілки (Спілки) – М. Меленевський (Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.

У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. Головну ставку він робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, передбачаючи поразку Росії у війні.

СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо Союзу коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, ці представники вступали у відкриті чи таємні переговори як із офіційними державними урядовцями, так і з російськими політичними емігрантами, в основному з більшовиками і меншовиками. Але досягти згоди не завжди вдавалося.

1915 р. члени СВУ почали видавати українською мовою у столиці

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні