Український правопис, його історія та сучасний стан. Основні зміни і доповнення у V виданні Українського правопису

кг. Але у зв'язку з Емським актом 1876 цей правопис було заборонено.

Від 1876 до 1905 на Східній Україні всю українську літературу дру­кували російською абеткою згідно з російським правописом (в середо­вищі української інтелігенції він дістав іронічну назву «ярижка»). Лише після 1905 знову з'явилася можливість книгодрукування українською мовою, у зв'язку з чим стала актуальною і проблема правопису. Усі книжки, українські газети й журнали, що вихо­дили в Наддніпрянській Україні 1905-14рр. , друкувалися трохи видозміненою кулішівкою, спопуляри­зованою шкільними підручниками і «Словарем української мови» за редакцією Б. Грінченка. Серед нових особливостей цього правопису — вживання літе­ри г на позначення вибухового g, позначення м'якості кінцевого р, закінчення и в родовому від­мінку однини іменників жіночого роду на приголосний, написання и на початку слова перед  н (иній, инший) тощо.

У Західній Україні (Східна Галичина, Буковина, Закар­паття) на поч. 19 ст. вживали за традицією старослов'янську кириличну азбуку і користувалися старим консервативним історико-етимологічним правописом, офі­ційно визнаним у школах та книговидавничій практиці. Проте цей принцип постійно пору­шувався. Так, звук і передавався літерами і, и, о, е, ъ, змішувалися літери ы, и, л - в у кінці слів, вживалися численні діакритичні знаки. Першу спробу фонетичного правопису за принципом «пиши, як чу­єш, а читай, як видиш» у Західній Україні зробили М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький у виданому 1837 гражданським шрифтом літературному альмана­сі «Русалка Дністровая». Згідно з цим правопи­сом, літера і послідовно вживалася на позна­чення звука і (< о, е в новозакритих складах), літери о, е — для звуків о, е. Уперше вводилося буквосполучення йо на позначення йотовано­го о та ьо на позначення м'якості попереднього приголосного перед о, запроваджено в «граж­данську» азбуку літеру є для позначення м'я­кості попереднього приголосного та передачі йотованого е. Традиційною літерою ъ переда­вали голосний і (< ъ) та йотований ї. До абет­ки було введено нову літеру ÿ (нескладове у) і вилучено зайві літери ы, ъ. Роздільна вимова губних з наступним йотованим не позначалася (бю, пє), вибуховий g позначався літерою г, за­кінчення дієслів -ться передавалося через т-ся, частка -ся з усіма дієсловами писалася через дефіс

Альманах «Русалка Дністровая» був кон­фіскований австро-угорським урядом, і цей правопис не по­ширився в Галичині. Проте пізніше його було використано у Східній Україні, зокрема запозиче­но сполучення йо, ьо та літеру є.

 У 60-80-х рр. 19 ст. у Західній Україні користувалися двома правописами: історико-етимологічним М. Максимовича (москвофіли) і фонетичним П. Куліша (народовці). Між прихильниками обох правописів («етимології» і «фонетики») велася бо­ротьба, яка закінчилася аж у кін. 19 ст. пере­могою прихильників фонетичного правопису. У кін. 70-х рр. у Галичині до кулішівки долучився і фонетичний правопис М. Драгоманова — драгоманівка. Позиції «фонетистів» значно зміц­ніли після виходу 1886 «Малоруско-німецького словаря» Є. Желехівського, надрукованого фонетичною орфографією, пристосованою автором до особливостей української мови в Галичині. Цей  правопис, відомий під назвою желехівка, набув знач­ного поширення, з 1893 він запроваджений у шкільному навчанні й визнавався як єдиний офіційний аж до 1922, а деякі твори друкували­ся ним аж до 1940. На Закарпатті в 20—40-х рр. існував правопис панькевичівка.

У середині 19 ст. в Гали­чині робилися спроби латинізації українського алфавіту. Після здобуття Україною

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні