Український правопис, його історія та сучасний стан. Основні зміни і доповнення у V виданні Українського правопису

Проект – його сублімація? 

 Далі знов бачимо цікавинку: у Проекті вилучено заувагу УП-93 про написання перед голосними о та а кількісних числівників із кінцевим приголосним х; Проект її поновлює, та ще й додає і. Отже, маємо писати двобічний, двоповерховий, але двох’ярусний; чотиримісячний, але чотирьохактний. І це спрощення правописних правил? 

 Звичайно ж, відкинуто пропозицію Проекту щодо написання складних іменників із першою частиною пів-. Відповідний пункт Проекту точно відтворює УП-93. Тут уже виникає нова підозра: може, Проект просто списано з УП-93, щоб усе поліпшити, нічого не міняючи, Проектові щось формально протиставити і за виконану тяжку роботу прозвітувати? Подивімося ще один ключовий розділ: велика літера у прикметниках, утворених від прізвищ. Нічого втішного не знаходимо. Хоч формулювання та приклади дещо відмінні, плутанина та сама, знов на одній сторінці (57) бачимо три словосполуки з прізвищем Шевченко: Шевченкові поезії, Шевченківська премія та шевченківські традиції – то як тепер писати сполуки Ш[ш]евченківський стиль та Ш[ш]евченківська енциклопедія, наведені в УП-93 та Проекті? Правда, із прикладів «стійких фразеологічних сполук або наукових термінів», що їх треба писати з малої літери, прибрано піфагорову теорему, проте залишено архімедову спіраль – і ніде нема простенької зауваги, що якщо присвійний прикметник пов’язаний з авторством, його треба писати з великої літери (хіба що зробивши виняток для назв хвороб, щоб уникнути двозначності). Втім, якщо спіраль Архімеда не такий самий термін, як Архімедова спіраль, то, може, слід писати правопис Русанівського, але русанівський правопис? 

 Дивімося далі, ще один надскладний пункт – про родовий відмінок іменників другої відміни (§48). Про суперечливість цього розділу УП-93 говорено вже багато. На жаль, у Проекті нічого нового не бачимо. Знову місяць і тиждень названо мірами часу (п. 1. д), тоді як це проміжки; процент взагалі не є мірою будь-чого. В п. 1. є як приклади «термінів іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини» (і повинні мати закінчення -а) бачимо атом, катод (мабуть, це конкретні предмети) та синус (а це, мабуть, геометрична фігура)

Із п. 2. ж дізнаємося, однак, що закінчення -у мають «терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й ін. ». Як частину площі поняттєво відрізнити від геометричної фігури чи її частини і що тут криється за й ін. – це питання, дивимося приклади. Мабуть, частинами площі тут є все, що не є процесами, отже, імпульс та фермент. Ну скільки можна тягти ці нісенітниці із видання до видання? Чому цей пункт треба було відокремлювати від пункту [пункта] 2. є, де вже фігурують назви процесів? До речі, із цього ж п. 2. є дізнаємося, що слово звук має в родовому відмінку закінчення -у, якщо воно не є терміном. Ну що тут робити? Скільки разів пояснювати шановним мовознавцям, що звук є фізичним терміном завжди, його досліджує, зокрема, акустика, тоді як узагальнене поняття звуку фігурує в багатьох розділах фізики. Ця примітка прирікає авторів фізичних і технічних статей на безглузді суперечки з редакторами журналів. Якщо йдеться про лінгвістичний термін, так і треба зазначити, а не заплутувати людей. До чого призводять такі формулювання, бачимо в орф[т]ографічному словнику: «континуум -а (як математичний об’єкт) і -у (безперервність, простір)». А

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні