Український правопис, його історія та сучасний стан

що робити, коли йдеться про простір як математичний об’єкт? Писати подвійне закінчення? Якщо вже будувати формулювання на семантичній основі, то треба ж проконсультуватися з фахівцями, що ту семантику знають!

 Нарешті, подивімося розділ про правопис слів чужомовного походження, найважливіший під кутом зору термінознавства. Як їх тлумачить Проект?

 З літерою «і» все ясно: її в іншомовні слова не допущено, крім кількох екзотичних транслітерацій. Дозволено, правда, «варіантну вимову» у власних назвах, проте якщо читач уперше бачить власну назву транслітерованою, звідки йому знати, де там в оригіналі «g», а де «h»?

Буквосполуку «th» в словах грецького походження маємо передавати «залежно від узвичаєного засвоєння», тобто за приписами УП-33 та пізніших поправок згідно з запозиченням відповідних слів у російській мові. Приклади відомі, нічого нового. Всі суперечності збережено.

Із тяжкою душею, не сподіваючися вже дістати чітку відповідь хоч на одне запитання, дивимося розділ про власні назви та похідні від них слова (у фізичній термінології таких, за традицією, тисячі). Отже, §91, п. 3. Читаємо: «Подвоєні приголосні, як правило, зберігаються у власних назвах, а також здебільшого в утворених від них похідних словах». Добре, будемо подвоювати – нема ради. Принаймні, попри як правило та здебільшого, менш-більш чітке формулювання. І можна не порушувати всесвітню традицію й однаково писати терміни та прізвища науковців, що від них ці терміни дістали назву. Проте далі бачимо: «але не завжди» (то коли???), і низка прикладів: ват (від Ватт), бекерель (Беккерель), бесемерівський (Бессемер), гаус (Гаусс), <. . . >, максвел (Максвелл). Але чому винятком є саме ці фізичні терміни? Мало того, що ўаус(с)ові (Gauss) змінили першу літеру, то треба ще й зробити виняток з подвоєнням. Але ж як тепер писати г[і]аус(с)іа[я]н, г[і]аус(с)оїда тощо? А максвел(л)іа[я]н? А бес(с)емерування?
 Далі все так само

Всі суперечності збережено з подиву гідною послідовністю. Маємо матерія, але матеріал. Знову бачимо Дізель – дизель (а як з іншими подібними термінами?). Трохи смішно (крізь сльози), що «за традицією» треба писати Фрейд (Freud), тоді як в усіх українських перекладах цього автора бачимо лише Фройд. Але до чого тут українські переклади й українські традиції.

 Отже, могила мишу породила. Проект нічого нового порівняно з УП-93 не містить і жодних проблем не розв’язує.

2. Етапи підготовки до публічного виступу.

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою надання впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільше часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова мова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:

  1. Добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу;
  2. Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності;
  3. Словесне вираження, літературна обробка мови;
  4. Завчання, запам'ятовування тексту;
  5. Проголошення.

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і післякомунікативний. Кожний з етапів містить перелік конкретних дій, які можна представити у вигляді таблиці: 

Докомунікативний

Комунікативний

Післякомунікативний

1. Визначення теми і мети виступу.

Проголошення промови.

Аналіз промови.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні