Українсько-Американські відносини

Українсько-Американські відносини

 Україну як незалежну державу США визнали 26 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини встановлені 3 січня 1991р. Значення українсько-американських відносин обумовлюється насамперед тим, що мова йде про провідну державу, економічний та політичний потенціал якої визначально впливає на розвиток світових процесів.

У ході українсько-американських відносин виділяють певні етапи, своєрідні “припливи і відпливи”, кожен з яких віддзеркалює особливості внутрішньої та зовнішньополітичної ситуації в обох країнах та міжнародної ситуації в цілому. Нульовою, якщо не мінусовою точкою відліку можна вважати промову Президента США Дж. Буша, виголошену 1 серпня 1991р. у Києві, в якій він однозначно висловився за збереження СРСР і підтримку М. Горбачова. Безпрецедентним для США було те, що відправляючись з Москви до Києва, Дж. Буш показав текст цієї промови радянському керівникові. Для США це був період болісної переоцінки зовнішньополітичних пріоритетів. Державний департамент дотримувався “московоцентричної тенденції”, демонстрував фатальне нерозуміння глибинних процесів, що відбувалися на пострадянському просторі. З іншого боку, тверезомислячі політики, зокрема Р. Чейні, З. Бжезінський, Г. Кісінджер та інші усвідомлювали необхідність визнання державної незалежності України, встановлення з нею повномасштабних міждержавних відносин. Однак протягом майже всього періоду 1991 – 1993 рр. ці політики були в меншості. Визнавши Росію єдиною правонаступницею СРСР, США фактично блокували політичні й економічні контакти з Україною.

Отож головною метою ЗПУ на американському напрямі в цей період було здобути від США реальне визнання України як рівноправного партнера. 5 – 11 травня 1992р. відбувся перший офіційний робочий візит Президента України Л

Кравчука до США. В ході візиту юуло підписано низку документів, зокрема політичну декларацію та меморандум про взаєморозуміння між урядами України та США. В політичній декларації вперше було зафіксовано формулу “демократичного партнерства” двох країн. Практика ж тодішніх українсько-американських відносин залишалася на тому ж рівні.

Головним конфронтаційним питанням цього періоду була проблема набуття Україною без’ядерного статусу. У засобах масової інформації США з’явилася серія тенденційних антиукраїнських публікацій. Майже до середини 1993р. Вашингтон займав жорстку, майже ультимативну позицію щодо України. США наполягали на якомога швидшій ратифікації Договору про обмеження стратегічних та наступальних озброєнь та приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Адміністрація Б. Клінтона, яка прийшла до влади в січні 1993р. , постала перед дилемою: продовжувати політику Буша, чи шукати нові підходи до розбудови українсько-американських відносин. Після деяких сумнівів був обраний другий шлях. Важливу роль тут відіграли насамперед впливові представники Конгресу США.

У квітні 1993р. Держдепартамент виступив із заявою про необхідність і невідкладність “спільного подолання кризи довіри”. 9 травня того ж року Київ відвідала делегація на чолі з послом з особливих доручень, спеціальним радником Державного секретаря США із зв’язків з новими незалежними державами С. Телботом. Він заявив про бажання американської сторони розпочати новий етап у відносинах з Україною, підкреслюючи, що не тільки Білий Дім, а й уся адміністрація провели інтенсивний перегляд політики США щодо України. Американська сторона запропонувала також розробити і підписати на найвищому рівні українсько-американську Хартію про партнерство, дружбу і співробітництво.

Отже, були закладені серйозні підвалини для надання українсько-американським відносинам принципово нового рівня. Важливим свідченням позитивних зрушень стало схвалення Конгресом США 30 вересня 1993р.

1 2 3 4 5 6 7 8