Українсько-німецькі відносини

постійну і правову основу, аби зробити перший крок до входження України в європейські інтеграційні процеси.

Ця історична подія відбулась 14 червня 1994 р. у Люксембурзі, коли президент Л. Кравчук підписав Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом. Тим самим у перспективі були створені правові підстави для початку реалізації  положення Римського договору 1957 р. про можливість входження до ЄС демократичних європейських країн, що могло стати стратегічною зовнішньополітичною метою України. Зазначимо, що дія Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС розрахована на десять років (до 2004 р. ), вона охоплює питання розвитку політичного діалогу, торгівлі, промислової кооперації, співробітництва в галузі науки і техніки,  культури. Створено дієвий механізм реалізації  положень названої угоди.

Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. прийняла Закон про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада України прийняла Закон про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Отже, було знято останні перешкоди для діалогу між Україною та демократичними країнами Європи, що стало підтвердженням ставлення Європейського Союзу до нашої країни як до важливого партнера на Сході Європи.

5-6 січня 1995 р. в Києві відбулися політичні консультації щодо перспектив розвитку відносин між Україною та ЄС. У складі делегації “Керівної трійки” були політичні директори МЗС Франції, Німеччини, Іспанії. Оскільки Угода про партнерство і співробітництв між Україною та ЄС проходила тривалу процедуру ратифікації парламентами держав-членів ЄС, з метою за діяння всіх правових можливостей для активізації співробітництва 1 червня 1995 р. була підписана тимчасова торгівельна угода

Європейський парламент 13 грудня 1995 р. ратифікував Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом. Відносини з цією представницькою структурою Європейського Союзу мають важливе значення, оскільки саме Європейський парламент має право ратифікації комерційних угод, укладених ЄС, з питань прийняття до ЄС нових членів, а також ратифікації угод щодо асоційованого членства.

Важливим критерієм готовності України до якісно нового стану відносин з Європейським Союзом є успіхи в становленні громадянського суспільства. В квітні 1996 р. почалась реалізація спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи, спрямованої на підтримку демократичного політичного процесу  в Україні. В першій половині 1996 р. виконавча влада України задекларувала європейський напрямок зовнішньої політики пріоритетним в рамках концепції “багатовекторності”. Виступаючи 4 квітня 1996 р. з щорічним посланням Верховній Раді України, президент Л. Кучма підкреслив, що “інтеграція в Європу – це наш свідомий і стратегічний вибір”.   Німеччина у цьому контексті відігравала стратегічно важливу роль. 4-5 липня 1996 р. українські дипломати взяли участь у консультаціях з широкого кола  політичних проблем з колегами з Німеччини, Франції, Польщі, які в 1994 р. створили неформально об’єднання стратегічних союзників під назвою “Веймарський трикутник”. Активізація політичного діалогу на цьому напрямку сприяє стабільності на старому  континенті та геостратегічно створює нову Східну Європу.

Політичний діалог між Україною та країнами-членами Європейського Союзу, перш за все Німеччиною створює функціональний механізм для розвитку співробітництва у всіх пріоритетних сферах.

В умовах вже досить тривалого трансформаційного перехідного періоду особливе значення мають економічні відносини. Виконання Україною

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14