Українсько-німецькі відносини

стратегічної перспективи відносин. В червні 1998 р. у Люксембурзі відбулося перше засідання Ради із співробітництва Україна – ЄС. Була прийнята спільна робоча програма реалізації Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), домовлено про створення низки пріоритетів для розвитку партнерства у конкретних галузях в рамках Комітету із співробітництва між Україною та Європейським Союзом. Виступ голови української делегації прем’єр-міністра В. Пустовойтенко став офіційним зверненням України до ЄС щодо набуття нашою державою статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Стратегія України полягала у всеосяжній реалізації УПС, паралельній підготовці угоди про асоційоване членство та співпраці з ЄС з метою досягнення критеріїв повноправного членства в ЄС.  

13 липня 1998 р. Кабінет Міністрів України затвердив положення “Про українську частину Комітету з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом. Так був формалізований механізм взаємодії.

Головування ФРН в структурах ЄС протягом першого півріччя 1999 р. України використала значно ефективніше, ніж аналогічну ситуацію, яка склалась в другій половині 1994 р. Зазначимо, що за шість місяців головування ФРН була заклопотана інституційною кризою ЄС, викликаною відставкою за звинуваченням в хабарництві деяких комісарів повного складу Європейської комісії на чолі з Жаном Сантером, та обрання на посаду голови виконавчої влади Європейського Союзу італійця Романо Проді. Складним  було питання реформування структур ЄС у контексті розширення на Схід, а також розробка програми діяльності на 2000-2006 роки. За цих обставин ініціативу інтенсифікації співробітництва виявила Україна, адже європейська ідея мала стати консолідуючою для нашого суспільства. Зокрема, під час візиту в Київ делегації “керівної трійки” ЄС на чолі з міністром закордонних справ Німеччини Й. Фішером (квітень 1999 р. ) було акцентовано увагу на потребі розробки перспективної стратегії Європейського Союзу щодо України. У зв’язку з цим Фонд імені Фрідріха Берта (СДПН) 17-18 травня 1999 р. провів конференцію на тему “Україна і ЄС: економічна реальність і політичне бачення”

Зокрема, зазначалось, що ЄС не може замінити Україні реформаційних зусиль.      

Україна має пристосовуватись до ЄС, а не навпаки.

Цьому процесу має сприяти прийнята в грудні 1998 р. трансатлантична програма країн-членів Європейського Союзу та США щодо підтримки громадянського суспільства в Україні. В червні 1999 р. за результатами Кьольнського самміту “великої сімки” була прийнята заява ЄС та США щодо розвитку відносин із стабільною демократичною Україною, що є одним із пріоритетів європейсько-американського співробітництва. Це обумовлено геостратегічним значенням України для об’єднаної Європи. Це, зокрема, засвідчив, проведений 22 липня 1999 р. у Києві форум учасників програми ЄС “Міждержавне транспортування нафти та газу до Європи” (ІНОГЕЙТ). Було прийнято рішення про створення в столиці України технічного секретаріату цієї структури. 23 липня 1999 р. в Києві  відбувся третій самміт Україна – Європейський Союз. Наголошувалось, що проект стратегії ЄС щодо України мав з’явитись не раніше грудневого 1999 р. самміту ЄС у Гельсінкі, тобто  вже після президентських виборів в Україні. Зрозуміло, що ЄС навряд чи запропонує Україні безпосередньо готуватись до набуття статусу асоційованого члена. Адже в політичній еліті десять років точаться дискусії щодо історичної перспективи України. Наприклад, головною метою Національної програми відродження України (О. Ткаченко), розрахованої на період до 2015 р. є “приблизити рівень життя українських громадян до рівня життя країн Європейського Союзу”. Аналогічну

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14