Універсально-культурний зміст епічних міфопоетичних текстів

class="bodytext" style="text-align: Атена – це теж богиня із агресивними ознаками. В “Іліаді” вона зображена богинею мужності та войовничості. На противагу богові безумної відваги та жорстокої агресивної війни Аресові, вона втілює свідому хоробрість і веде своїх улюбленців (Ахіллеса, Одіссея та інших) до звитяги. Разом з цим Атені притаманні такі риси, як державна мудрість та громадянське служіння. Вона була покровителькою осілого життя, ручної праці, гончарства, згодом – духовної діяльності, мистецької винахідливості та мислення. Серед свят, що присвячувались цій богині – свята приходу весни та збирання винограду. В неї не спостерігалось явних ознак жіночості і була вона скоріше богинею-чоловіком (андротеа), на відміну від розніженого Діоніса, що був богом-жінкою.

Афродіта – це богиня вроди та кохання, мати бога кохання Ероса. Народилася вона з морської піни (aphros – піна), коли в море упали краплі крові оскопленого Зевсом Урана. В “Іліаді” вона постає втіленням чарівної жіночої краси з блискучим вологім поглядом та солодкою усмішкою. В неї був пасок, який міг зробити будь-яку жінку красунею. Вона охороняє шлюб, допомагає закоханим і карає тих, хто зневажає кохання. Афродіті Пандемос (Усенародній) уклонялися в Афінах, вважаючи, що покровителька шлюбу є уособленням єдності народу. Водночас цій Афродиті приписувались любовна пристрасність та хтивість

Згодом її перевели у ранг Афродіти Гетери, а в Коринфі та Ефесі вона мала навіть наймення “Порне” (Повія).

Дві з трьох богинь – Гера та Афродіта, мають, як бачимо, безпосереднє відношення до репродуктивної функції стосовно як її соціальної організації та жіночої ролі в репродуктивному процесі (генетивна КГП), так і проявів сексуальності (еротичний код). Гера вважається охоронницею шлюбу та подружнього кохання, покровителькою жінок, вагітних та породілля, тобто репродуктивна функція, що тут її представлено, знаходить прояв на рівні предметно-практичного світовідношення і торкається інституціалізованих форм репродуктивної поведінки людини. Кохання як духовно-практичне почуття має тут прояв перш за все як подружнє кохання. Афродіта теж має відношення до трансформованої репродуктивної функції людини, оскільки вона стежить за дотриманням шлюбної вірності, яка є запорукою єдності народу. Водночас деякі різновиди цього персонажу демонструють нам приклади каналізованої або табуйованої у даному суспільстві еротичної функції у вигляді гетеризму або навіть “порно”. У цих випадках кохання як високе людське почуття замінюється на простолюдинську фізіологічну чуттєвість у вигляді схильності до перелюбства та хтивості. Вочевидь, як мати Ероса, вона мала мати такі ж подвійні ознаки. які мав Ерос (піднесений та низький). Гера, не дивлячись на те, що вона є покровителькою подружнього кохання, сама тривалий час була таємною дружиною Зевса, що виводить представлену тут репродуктивну функцію за межі соціально-інституціалізованих форм її реалізації. Еротичні ознаки двох з цих богинь виявляються також в їхній неперевершеній жіночій привабливості та красі.

Говорячи про головні ознаки Афродіти як богині, пов’язаній з генетивом, міф звертає увагу і на особливості народження самої цієї богині. Вона народилася з піні, коли в море упали краплі крові оскопленого Зевсом Урана. За іншими, більш відвертими і не відредагованими пізнішими цензорами версіями, ця біла піна є природним проявом функцій дітородного органу. Агресивне кодування табуйованої репродуктивної функції (яка унеможливлюється самим фактом відсікання статевого члена) компенсується мотивом води як жіночого начала, яке сприймає

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні