Універсально-культурний зміст епічних міфопоетичних текстів

єдиний ансамбль, сутність якого зводиться до універсальної тріадичної формули “життя – смерть – воскресіння”. У відповідності до поставленої мети дослідження він заломлює цю формулу крізь призму словесного повідомлення та встановлення договірних відносин із світом, що робить всю схему кодифікованою у інформаційному коді. Отже, висновок, який можна зробити з наведеного матеріалу, полягає у тому, що структура “Слова. . . ” визначається присутніми тут категоріями граничних підставин, які, власно кажучи, і є в цьому тексті головними структуроутворюючими чинниками.

Дане твердження є ключовим та вихідним у нашому підході до виявлення універсально-культурного змісту культурного дискурсу взагалі, хоча і не без деяких додаткових уточнень.

Ю. Лотман, аналізуючи складні сюжетні літературні твори, теж прагнув знайти в них дещо таке, що відносно сюжету виконувало би роль цементуючої ланки. Цю роль грають “кліше”, або архаїчні сюжетні моделі. Він пише, що підвищення різноманіття сюжетів могло б призвести до повної руйнації оповідальної структури, якби це не компенсувалося клішуванням, актуалізацією архаїчних сюжетних моделей. За думкою цього дослідника, західноєвропейський роман сходить до казки (“Попелюшка”), де головні зміни відбуваються не з героєм, а з його місцем в світі (системі комунікацій). Російський роман відрізняється від західноєвропейського тим, що тут мова йде вже про зміну самого героя та його життєвого довкілля. Герой водночас постає і як рятівник, і як руйнівник. Він рятує від загрози загибелі Росію (жіночий, материнський образ)

Сам герой, що змінює свою сутність, проходить пекло, загибель та воскресіння. (2, сс. 106, 108). Отже, як і у “комунікативно-дійовому ансамблі”, в “архаїчних сюжетних моделях” їх глибинну основу складають КГП-структури. Уточнення щодо “цементуючої ролі” “архаїчного кліше” торкаються як проблеми самої його “архаїчності”, так і того, яким чином воно актуалізується в новітніх сюжетах. “Архаїчність” кліше можна вважати умовною, оскільки воно є лише древнім варіантом універсальної КГП-формули світовідношення, актуальної за всіх часів. Що стосується способів його актуалізації, то головною проблемою тут є виявлення не стільки форм його проявів у модерних сюжетах, скільки тих чинників, що роблять його актуальним для наших сучасників. За умов, коли це кліше “життя – смерть – відродження” за своєю суттю було насправді архаїчним, “застарілим”, його наполегливу актуалізацію в наші часи було б важко пояснити.

Річ у тім, що ця універсальна формула за наших часів для кожної людини або суспільної групи є не менш актуальною, аніж для людей давно минулих епох. Тому радше слід говорити не про “повернення” до старих клішованих сюжетів, а про структуризацію як старих, так і нових сюжетів тими інваріантними світоглядними елементами, що складають зміст “вічних” питань, які турбують людство незалежно від часу та місця функціонування конкретної культури. Ціми елементами є, на мою думку, категорії граничних підставин, тобто, універсалії культури. Інша справа, що конкретна структуризація вихідною базисною формулою предметного змістовного матеріалу в різні історичні періоди може обумовлювати зміщення, перекоси, перестановки, неодноразові повтори, синкопи складових частин цієї універсальної формули.

Про певні “специфікації” формули “життя – смерть – відродження” говорить в згаданій праці сам Ю. Лотман. Казкова основа західноєвропейського роману (“Попелюшка”) передбачає певні метаморфози героїні, яка “помирає” у старому соціальному статусі та “відроджується” у новому. При цьому жорстка структура формули “пом’якшується”

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні