Універсально-культурний зміст епічних міфопоетичних текстів

закінчилася і наступний виснажливий триденний бій призвів до поразки русичів, а їх князі стали бранцями половців. Ідея перемоги над загрозою, подолання ворогів змінюється згущенням та концентрацією ще більш серйозної небезпеки. Як і герой “Одіссеї”, Ігор втрачає багатьох своїх супутників, проте сам залишається живим, хоча і через ганьбу полону. Як ми знаємо, Одіссея у його мандрівках також часто примусово затримували.

Друге коло розгортання базисної формули виражено в позбавленні Ігоря від невільного стану. Спасіння героя не має ознак героїзму, він просто тікає від своїх поневолювачів. Одначе йому, як у будь-якому герою, що рятується, дієво сприяють “помічники”. Першим серед них є хрещений половець Овлур, котрий рятується втечею разом із Ігорем, надавши йому коня. Драматизм втечі посилюється тим, що половці помітили втечу і організували погоню за втікачами, через що перспектива порятунку набуває ознак невизначеності і дає можливість підкреслити значення остаточного спасіння. Особливо яскраво це видно із спілкування Ігоря з річкою Донцем, котрий ховав його, “одягаючи теплими імлами під тінню зелених дерев”, дав йому таких сторожів, як “гоголь на воді” та “чайки на струях”. Ці майже казково-чарівні рятівники попереджали Ігоря про наближення переслідувачів, завдяки чому йому вдалося врешті врятуватися. І знов-таки, підкреслюючи значення цієї події, роль Донця протиставляється ролі річки Стугни, котра під час втечі від половців “уношу (юнака) князю Ростиславу затворі”

Врешті решт князь Ігор врятувався, і його спасіння несе полегшення для всіх: “страни раді, гради веселі”.

Поряд з цією базовою структурою текст “Слова…” включає в себе цілу низку універсально-культруних інваріантів. Безперечно, домінуючою тут є головна і для давньогрецьких творів мортально-агресивна тема, коли у смертельний битві воїни проявляють свою звитяжність. Цю звитяжність як культивацію войовничої агресивності ми бачимо у рішучій готовності Ігоря до бою: “Хощу ж бо, – рече, – копіє преломити конець поля Половецкаго”, оскільки “луце жъ би потяту биті, нєже полонену биті”. Всеволод, брат Ігоря, оцінюючи своє військо, говорить, що його “куряни свідомі къмєті: подъ трубами повиті, подъ шеломи възлелеяні, конец копія въскръмлені, путі їм відомі, яруги знаєми, луці у них напряжені, тулі отворені, саблі ізъострені”. Рідкісний для твору такого жанру генетивний момент тут заломлено крізь аліментарно-агресивний комплекс, оскільки “повиті” вої (військовими) “трубами”, “въскръмлені” з кінця списа, їх зброя цілком готова до бою. Інформаційне кодування вбачається в даному епізоді у наголосі на тому, що для воїнів Всеволода з Курська відомі всі військові “путі” та перепони (яруги) на їх шляху.

Агресивно-мортальний мотив розвивається у “Слові…” в контексті опозиції “поразка – перемога”. Глибоко емоційне вираження сприйняття поразки Ігоря як загальнонаціональної катастрофи досягається за рахунок підвищення масштабу цієї події, коли “въстона бо, братіє, Києв тугою, а Черніговъ напастьми”, коли “тоска розлияся по Руской землі”. Ця поразка набула і навіть “міжнародного” відголосу, коли в Києві “немці і венедеці”, “греки і морава” “кають князя Ігоря”. Противники русичів переживають протилежні емоції, мстливо-радісно згадуючи старі часи, навіть “готьския красния діви поютъ время Бусово” – антського (слов’янського) князя Буса (Боса), розіп’ятого 375 року готським королем Вінітаром, плекаючи надію на відплату за поразку діда хана Кончака Шарукана, розбитого у свій час Володимиром Мономахом (11, с. 208). Компенсуючи негативні емоційні

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні